Марта Веллс

Книга: "Щоденники вбивцебота"
Оцінка: 5 🤖 / 5
Видавництво: Жорж
Випадково натрапила на ці книжки у книгарні, дуже заінтригував опис, через який одразу виникло відчуття, що воно мені точно сподобається. Вартмехи - це боти-охоронці, яких орендують у компаній для захисту під час усіляких місій. Вони стежать за периметром, слухають накази людей і захищають їхні тупі сраки від небезпеки. Один із таких наш головний герой, він воліє, щоб його називали вбивцеботом. Колись, хакнувши свій модуль контролю й отримавши доступ до медіафайлів, він провів 35 000 годин, переглядаючи їх. Тепер, отримавши контроль над собою, він воліє тільки лінуватитись і передивлятись свій улюблений серіал.
"Хакнувши свій модуль контролю, я міг стати масовим убивцею, проте виявив, що отримав доступ до об'єднаного потоку розважальних каналів на супутниках компанії"
Книжки розділені на окремі історії шляху нашого вбивцебота, ситуації та мандри у яких він побував, цікаві знайомства з людьми й не тільки. Там гумор, екшн, колоритні персонажі, які як припадуть вам до душі, так і будуть бісити. Це прикольно, коли оповідь іде від лиця своєрідного бота з особистістю: як він дивиться на ситуацію, що думає, коли людиська знову наражають себе на небезпеку і їх треба звідти витягувати, його відношення до них та інших ботів (чи то інші вартмехи, звичайні боти, чи транспортні (як мій улюбленець ДАТ🥰)).
"Так і є, єдиний розумний вихід із ситуації - вбити їх усіх. А я надумав обрати тупий вихід"
На мою думку, ця книжка може зайти навіть якщо ви не дуже знайомі з жанром фантастики, бо тут не так багато отих усіх страшних термінів. Або, якщо ви тільки починаєте ознайомлення з цим жанром, це буде гарний початок.Четверта частина тільки вийшла, а я вже чекаю на п'яту 🥺Однозначно раджу!
Вибачте за увагу, дякую ✨

Позбувшись контролю компанії і ставши, так званим, вільним агентом, наш герой вирішив, що хоч і не знає, чим хоче зайнятись, однак точно не хоче, щоб інші вказували, що йому робити, й вирішували за нього. Вдаючи, ніби він ауґментована людина, а не моторошний вбивцебот, якийсь час катався на вантажних кораблях, поглинаючи медіарозваги. При цьому звикав перебувати серед людей і розпоряджатись власним часом.

Скоро йому таке катання набридло, та й завжди існував ризик привернути зайву увагу та якось видати себе. Тому він знайшов собі мету - з'ясувати, що насправді трапилось декілька років тому, коли, виконуючи завдання за контрактом на гірничовидобувній станції, вийшов з-під контролю і вбив багатьох клієнтів. Спогади частково стерли і він не мав певності, що провина не лежить безпосередньо на ньому. Щоб дістатися до місця призначення, вбивцебот домовився з судном для довготривалих досліджень під керівництвом бота. Це мала бути звичайна поїздка, однак корабель виявився аж надто розумним, спостережливим і могутнім, з величезними аналітичними можливостями. Те спілкування двох неістот, чи не зовсім істот, стало фішкою усієї книги. Годі було б придумати щось більш кумедне 😄.

Хоча й інших дотепів та коментарів щодо нелогічності поведінки людей не бракувало. Деяких старих звичок позбутися важко. Він звик робити корисне, дбати про когось, захищати клієнтів, навіть коли й байдикував більшість часу. А ще мав можливість збагнути, наскільки інакше сприймається робота, коли стаєш членом команди, яку маєш захищати. Задля досягнення бажаного йому знову довелося взаємодіяти з людьми, хоч і виглядало це тепер дещо по-іншому, відколи він намагався не виказувати свою справжню сутність. Як не старався, збагнути людей так і не зміг 😄.

З інших цікавинок книги, мабуть, варто згадати "дивні синтетики" - елементи, які залишилися після чужинних цивілізацій. Про це вже трохи йшлося і в першій книзі, але в обох випадках цій темі було приділено мало уваги. Сподіваюсь, далі буде більше. Цікавим також виявився новий гендер - "терцера", про представника якого вбивцебот говорив "те" (взагалі соціальні стосунки й особливості, описані в книгах, досить неординарні). Ну і наостанок, оригінальне пояснення вбивцебота чому він не слідкує за новинами: "Мені байдуже, що люди роблять один з одним, поки я не мушу: а) зупиняти їх чи б) прибирати після них."

Після другої книги формат повістей, а не роману, так само здається маленьким. Проте, з іншого боку, він має й перевагу - твір не встигає набриднути 🙂.

"Хакнувши свій модуль контролю, я міг стати масовим убивцею, проте виявив, що отримав доступ до об'єднаного потоку розважальних каналів на супутниках компанії. [...] Як безжальна, смертоносна машина я зазнав жахливої невдачі."

Так розпочинається перша книга циклу космічної фантастики під назвою "Щоденниками вбивцебота". Звучить такий початок дещо іронічно і… спантеличує. Взагалі, наш головний герой-оповідач є дуже неординарним персонажем. По-перше, через те, що він таке. По-друге, через його характер й принципи.

Він - вартмех, конструкт з органічними компонентами, споряджений знаряддями для вбивства. Його завданням є охорона групи науковців під час польових досліджень на нещодавно відкритій планеті десь в далекому космосі. Він є власністю страхової компанії і входить до стандартного пакету послуг. З хакнутим модулем контролю вбивцебот продовжує отримувати команди, але може їх ігнорувати. Утім, надає перевагу не демонструвати свою незалежність і продовжує виконувати поставлене завдання на абияк, щоб не привертати зайвої уваги і спокійно насолоджуватися переглядом телесеріалів.

Виконуючи на позір свою роботу, він уникає прямого контакту з групою дослідників й відкидає іронічно-саркастичні коментарі з кожної нагоди (звісно ж, подумки). Вартмех не любить зорового контакту з клієнтами, уникає безпосереднього спілкування: "Вбивцебот + справжня людина = ніяковість". Переважно тримається осторонь, намагається залишатись непомітним без зайвої потреби, а ще старається не показуватись людям без своєї броні: "Постійне носіння броні позбавляє зайвої взаємодії". Словом, такий собі інтроверт з явними труднощами в соціальній взаємодії та спілкуванні, якому переважно байдуже до всього навкруги, окрім розважального потоку. Однак, при виникненні небезпеки він наполегливо захищає "своїх людей", демонструючи таким чином певну прихильність, і відчуває за них відповідальність.

Щодо решти персонажів, то це звичайні люди, які, виконуючи свою роботу, зіткнулися з жахливими обставинами в невідомому, потенційно небезпечному регіоні майже не дослідженої планети, в наданому звіті про яку чомусь не виявилося згадки про загрозливу для дослідників фауну. Ще низка дивних подій і, на перший погляд, випадковостей, разом зі зникненням зв'язку з іншою групою науковців, робить очевидним той факт, що й їхнє завдання і життя в небезпеці. При цьому на своєму боці вони мають лиш вбивцебота, який просто хоче, аби всі заткнулися і дали йому спокій, щоб він міг весь день дивитися розважальний потік 😏.

Я не можу сказати, що це найоригінальніша й найцікавіша книга, яку я коли-небудь читала. Однак вона так затягує, що неможливо відірватися, поки не дочитаєш до кінця. До слова, проковтнула її за вечір. Вона динамічна, без зайвих ліричних відступів, довжелезних описів і провисань сюжету, тримає інтригу й навіть іноді дивує, має декілька харизматичних персонажів, серед яких, звісно ж, особливе місце займає вбивцебот. Найбільше сподобалось спостерігати за взаємодією цього вартмеха з людьми, що часто виливалось у кумедні й незручні ситуації, а також за його способом мислення та прийняття рішень.

Читання книги було справді відпочинком і насолодою. Шкода, обсяг невеличкий - всього приблизно 150 сторінок (зважаючи на особливості верстки - реальних не більше 120). Переклад, редактура, якість видання - все ок. Але справді мало, треба одразу другий том 🙂.

Сподобалась на рівні першої книги чи навіть трохи більше. Цікаво було читати про взаємодію роботів та проводити паралелі з людьми

Книга дуже сподобалась, хоча починалась важкувато і незрозуміло. Дуже прикольний персонаж, крутий гумор та сюжет.

Яка ж це крута книга, я просто в захваті від прочитаного. Вона невелика, і відверто - її обкладинка не дуже приваблює читати. Але історія про бота, який зламав модуль контролю в тепер дивиться серіальчики - це щось неймовірне! Мені дуже сподобалося за ним спостерігати: його почуття гумору, багато аналогій щодо того, як реальна людина може почуватися комфортно у ’броні’ допоки не зустріне справжніх друзів, про вибір, який можливо не всіх задовольнить, але буде правильним для тебе особисто.

Я в захваті від цієї серії!
За допомогою легкого гумору тут підноситься стільки важливих питань. Самоусвідомлення, вибір кого варто захищати, кого ні, довіра, незвична дружба.

Взаємодія нашого бота з ДАТом - це новий рівень ботного гумору :)
Мені сподобалося як вони досліджують себе і одне одного, як разом працюють.

Дуже рекомендую для веселого і цікавого вечора!

У центрі історії "Короля Відьом" Марти Велс — Кай, могутній чаклун, який повертається до світу живих після жорстокого вбивства. Його тіло оживлене магією, і він не пам’ятає багатьох деталей свого минулого, але має лише одну мету — з’ясувати, хто його вбив і чому.
Світ, у який він повертається, — це похмура, магічна держава, де влада поділена між магами, аристократами, релігійними культистами та політичними союзами. Країну лихоманить від змов, зрад і загроз із потойбічного світу. Справжня війна між силами життя й смерті, магії й релігії — вже на порозі.
Водночас сюжет рухається у двох часових лініях: минуле показує події до вбивства Кая — як він потрапив у центр політичних інтриг та сучасність — його розслідування та поступове повернення до пам’яті. У міру того як Кай розкриває змову, що призвела до його смерті, стає зрозуміло, що на кону — не лише його особиста помста, а доля цілого світу.
Світ, створений Велс, складний, глибокий і оригінальний, але його подача — доволі різка. Авторка ніби кидає читача у вир подій без детального пояснення, і доводиться буквально вишукувати крихти інформації з контексту, щоб зрозуміти, як працює магія, що як діють політичні угрупування, хто проти кого і чому. Це може відштовхнути читача, особливо на початку.
Зрозуміти, хто є ким, ще ускладнюється стрибками в часі — іноді не одразу зрозуміло, де ти у хронології, і це вибиває з ритму.
Король Відьом — це книга, яка вимагає терпіння. Якщо пережити складний старт і поступово розібратися в світі, вона віддячує продуманістю, атмосферою і цікавими моральними дилемами. Але для читача, який очікує чітких пояснень одразу, вона може здатися занадто "перевантаженою".

Вбивцебот викликає в мене більшу емпатію, ніж живі люди.
Чи це окей? Не знаю, але мені все одно.
Йду насолоджуватись своїми завантаженими медіа.

Здається, що серія доходить до свого логічного фіналу — Вбивцебот змінюється, з’являється більше внутрішніх конфліктів, проте їх подають надто стримано. Ця частина більш особиста, але водночас — найменш динамічна.
Для мене це була історія про закінчення подорожі, яка втратила трохи драйву, але все ще залишила тепле ставлення до героя.
Рекомендую тим, хто дочитує серію до кінця — вона все ще варта уваги, хоч і без сильного емоційного фіналу.

Ця частина намагається повернути глибину, розкриваючи минуле головного героя, але робить це досить обережно. Є кілька сильних моментів, проте загальна динаміка знову відчутно просідає. Відчувалася втома матеріалу: ніби той самий темп, ті самі жарти, менше новизни.
Особисто я очікував емоційнішої кульмінації, а отримав рівне продовження.

Рекомендую, якщо цікаво дізнатись трохи більше про походження Вбивцебота, але з помірними очікуваннями.

У цій частині зменшується напруга, а сюжет стає більш подорожнім і менш особистісним. Замість глибшого занурення у персонажа ми отримуємо більше дій, але менше нових відкриттів. Атмосфера все ще приємна, гумор тримається, але загалом — менш емоційно насичено, ніж перша.
Для мене ця книга була трохи “на автоматі” — читати цікаво, але без захвату.
Рекомендую фанам серії, які хочуть продовжити знайомство з Вбивцеботом, але не чекають прориву.