Вбивцебот викликає в мене більшу емпатію, ніж живі люди.
Чи це окей? Не знаю, але мені все одно.
Йду насолоджуватись своїми завантаженими медіа.

Вері гуд мікс оф Фарго енд Агата Крісті
Вері гуд мікс гумору, сарказму та іронії й серйозних і важливих тем
Бат (не те Бат, що дупа) нат зе бест рід евер

Темрява.
Квадрат світла наближається до твоїх очей. Світло засліплює.
Темрява.
Прямокутник світла наближається до твоїх очей.
Темрява.
Перемотування плівки назад (вперед).
Монтаж.

Ти тут? Звісно ти тут.
Тільки прокинувся, а вже гортаєш стрічки соціальних мереж.
Не забудь написати, як тобі спалося.
Всі хочуть про це знати.
Увімкни веселу мелодію.
Приготуй собі тост з полуничним джемом, відсунь штори й поглянь який чудовий цей світ.
Ти сам? Звісно ти сам.
Будь оптимістом. Живи це життя.
Ти не сам.
Та не абсурд це. Все логічно.
Монтаж.

Ти тут. Знову.
Прибираєш пил з найвищих полиць з книжками, які ніколи не прочитаєш. В кімнаті кольору, який не знаєш як описати.
Під пилом фотографія. Хто на ній?
Ти, чи твій далекий родич? Хто це?
Це що, чобіт?
Монтаж.

Ти тут? Ти дезорієнтований? Ти забув?
Чи чув ти колись вислів «людині потрібна людина?»
Не переймайся, головне дивись, головне слухай.
Ти дивишся, ти слухаєш.
Ти це робиш по своїй волі? Чи тому що хтось захотів, щоб ти так зробив?
Ти замислю…. Монтаж.

Ну нарешті ти тут. Хто ти? Хто я?
Що будеш робити? Куди підеш? Кому подзвониш?
Тільки не роби нічого дурного.
Стій, навіщо ти виліз на дах?
Не підходь до краю…
Монтаж.

Ааа, це знову ти. Звісно ж ти завжди будеш тут. Я втомився. Я не вірю.
Монтаж.

Світло. Кубик темряви наближається до твоїх очей.
Щось змінилося. Щось змінилося?
Це реальність. Це справді реальність?
Світло. Кубик. Темрява.
Монтаж. Авжеж.
Камера. Мотор.

Це дуже міцний, достойний трилер/детектив

Мені сподобалось, сподобалось що я прочитав за два дні (а таке буває все рідше, а точніше майже ніколи)

От люблю я британські (або правильніше буде сказати європейські трилери)
Немає надмірного пафосу, немає подарунків долі й настільки розумних детективів, що вбивця приречений вже на 15й сторінці

От тут все добре, дуже добре вибудуваний, а головне саспенсний британський трилер з новою для мене ідеєю (вбивства саме щасливих, хороших людей)

З великим задоволенням глянув би екранізацію у вигляді якогось мінісеріалу серій на 5-6

Імоджен = руда Джиліан Андерсон

«Джерело Вознесіння» 🌫️

4,25/5 (виключно через думку, що першу половину книги писав хтось інший)

60% політики
30% особистої драми й кризи
10% екшну
І абсолютні 100% маніпуляції
1000% мій автор

Я офіційно захоплююся Брендоном Сандерсоном. Я офіційно хочу дати йому стільки ж ляпасів, скільки й сторінок в епілогах.
І насправді оце і є показником великого автора.
Коли тебе так вкурвлює перша половина книжки, що хочеться вискочити у вікно й спробувати таки «відштовхнутися» від сталі (звісно шоб нічого не вийшло і я впав й поламав усі кістки).
Коли тобі в один момент хочеться прибити тих персонажів за їхні слова, думки та дії, а в інший хочеться обійняти та зрозуміти.
Сандерсон створює мабуть ще небачений для мене рівень емпатії до цього світу. Я відчував злість, я закочував очі, я сміявся, я майже плакав, тривожився, бісився, радів і був…спустошений та розбитий… але все це того вартувало.

Він змусив мене дивитися в стелю після фіналу знову ⛈
І він зробить це знову.

Головне це надія
Головне це довіра
Головне це читати

P. S. Про сюжет нуль слів, бо так треба.

P. P. S. Не можу сказати що я до кінця відійшов ще від фіналу, не можу, і не буду
Та й рекламувати таким відгуком не вийде, але ті хто читав першу й так будуть читати другу і третю, тому це й не є метою. А лише шляхом.