Продовження «Щоденників» не менш захоплююче ніж перша книга.
Ця книга вивела мене з нечитуна, але залишила спраглою. Мені надзвичайно хотілося більшої деталізації. Історія цікава, яскрава, напружена, але так швидко закінчується, що насолодитися нею не встигаєш.
Вбивцебот вже у статусі вільного конструкта, завантаживши купу серіальчиків, книг та розважальних програм, відправляється у подорож галактикою, щоб заповнити пробіли свого не надто світлого минулого. Він має за мету з’ясувати, що саме стало причиною масового вбивства, вчиненого багато років тому.
Але шлях до мети не буде простим.
Хочу продовження.
Позбувшись контролю компанії і ставши, так званим, вільним агентом, наш герой вирішив, що хоч і не знає, чим хоче зайнятись, однак точно не хоче, щоб інші вказували, що йому робити, й вирішували за нього. Вдаючи, ніби він ауґментована людина, а не моторошний вбивцебот, якийсь час катався на вантажних кораблях, поглинаючи медіарозваги. При цьому звикав перебувати серед людей і розпоряджатись власним часом.
Скоро йому таке катання набридло, та й завжди існував ризик привернути зайву увагу та якось видати себе. Тому він знайшов собі мету - з'ясувати, що насправді трапилось декілька років тому, коли, виконуючи завдання за контрактом на гірничовидобувній станції, вийшов з-під контролю і вбив багатьох клієнтів. Спогади частково стерли і він не мав певності, що провина не лежить безпосередньо на ньому. Щоб дістатися до місця призначення, вбивцебот домовився з судном для довготривалих досліджень під керівництвом бота. Це мала бути звичайна поїздка, однак корабель виявився аж надто розумним, спостережливим і могутнім, з величезними аналітичними можливостями. Те спілкування двох неістот, чи не зовсім істот, стало фішкою усієї книги. Годі було б придумати щось більш кумедне 😄.
Хоча й інших дотепів та коментарів щодо нелогічності поведінки людей не бракувало. Деяких старих звичок позбутися важко. Він звик робити корисне, дбати про когось, захищати клієнтів, навіть коли й байдикував більшість часу. А ще мав можливість збагнути, наскільки інакше сприймається робота, коли стаєш членом команди, яку маєш захищати. Задля досягнення бажаного йому знову довелося взаємодіяти з людьми, хоч і виглядало це тепер дещо по-іншому, відколи він намагався не виказувати свою справжню сутність. Як не старався, збагнути людей так і не зміг 😄.
З інших цікавинок книги, мабуть, варто згадати "дивні синтетики" - елементи, які залишилися після чужинних цивілізацій. Про це вже трохи йшлося і в першій книзі, але в обох випадках цій темі було приділено мало уваги. Сподіваюсь, далі буде більше. Цікавим також виявився новий гендер - "терцера", про представника якого вбивцебот говорив "те" (взагалі соціальні стосунки й особливості, описані в книгах, досить неординарні). Ну і наостанок, оригінальне пояснення вбивцебота чому він не слідкує за новинами: "Мені байдуже, що люди роблять один з одним, поки я не мушу: а) зупиняти їх чи б) прибирати після них."
Після другої книги формат повістей, а не роману, так само здається маленьким. Проте, з іншого боку, він має й перевагу - твір не встигає набриднути 🙂.
На жаль, друга книга забулась куди швидше першої. Читається все так само легко, однак дуже швидко за тим і забувається. Хоча мені сподобалась мова авторки та гумор, хотілося б більш чіпляючих подій. Можливо, в третій книзі буде такого більше. Але поки маємо що маємо.
