За цим красивезним оформленням я хотіла побачити чудову історію, від якої нереально відірватися. Натомість читала книжку понад два тижні, йшла важкувато, але про все попорядку.
⠀
Якщо мене спитають, про що вона? То я навіть не знаю, як розповісти. В анотації йдеться про те, що книжка про Голлі Сайкс, з якою в дитинстві ставались дивні речі, наприклад, вона чула в голові голоси таких собі «Радіолюдей». Кожне десятиліття вони про себе нагадували.
⠀
Насправді трішки якось усе не так. Сюжет книги розпочинається в 1984 році, коли Голлі лише ще підлітка, й закінчується в апокаліптичному 2043 році, коли Голлі вже бабуся. Між цими проміжками власне все крутиться навколо Голлі лише в першому та двох останніх розділах.
⠀
Кожна нова частина кидає читача в інший проміжок часу й розповідь ведеться від обличчя іншого героя - Голлі, Гюго Лемба, Еда Брубека, Марінуса, і знову Голі. Кожен новий розділ - це ніби якась інша частина, в якій десь один разочок згадується Голлі й щось фентезійне - радіолюди (які насправді зовсім не вони, але про це ми дізнається десь на сторінці 400-тій).
⠀
Книжка наповнена великою кількістю героїв, подробиць, чимось мені стиль нагадав Кінга, але в той же час тут і багато діалогів між героями, яких важко запам’ятати й які, як на мене, не дуже мали великий сенс для історії і я не могла зрозуміти, а навіщо тут це і коли вже буде про ту Голлі та її Радіолюдей?
⠀
Я думала, що це книжка про подорожі в часі й частково так і є, але лише в тому плані, що є певні люди (Голлі не серед них), які справді «подорожують» в часі, але це швидше називається переродження. Загалом про сам цей фентезійний світ читач дізнається майже в кінці й цьому присвячено сторінок 150 - не дуже детально й важко зрозуміти, що й до чого.
⠀
Книжка дуже гарна, відразу привертає увагу, однак за чудовим оформленням на мене чекала не моя історія, хоч якби я хотіла її полюбити.
⠀
Читалось важкувато, бо було нуднувато й мало що зрозуміло, тільки звикнеш до героя - а ось вже інший. А ще часом траплялись такі незрозумілі вирази: «Це місце стає десь інде», «Я вичовпую на світло», «Клацання годинника гучне або тихе - залежить». Трішки збивало темп читання.
⠀
Позаду книги є хвалебні відгуки і я з ними в принципи згідна частково - «проникнутий усвідомленням швидкоплинності житті», «мандрівка в часах, культурах», «демонструє побутовий реалізм» - це справді є.
Уявіть, що "Чорне дзеркало", "Залишені", "Інтерстеллар" та "Надприродне" зустрілися на чашку кави, щоб придумати щось грандіозне. Результат? Це "Кістяні годинники".
Роман нагадує "Надприродне" своїм вмінням створити відчуття, що за звичними подіями ховається щось більше — таємна битва між добром і злом, яка триває століттями. Тут є все: містика, інтриги, і навіть такі моменти, від яких пробігають мурашки.
Але якщо "Надприродне" грає на драйві, то Девід Мітчелл додає більше філософії й драматизму.
Це як серіал з багатьма сезонами, де кожен новий розділ — окрема історія, але всі вони з'єднуються в грандіозний фінал.
Якщо любите книги, які змушують думати і тримають в напрузі, як хороший серіал — ця історія стане вашим новим фаворитом.
Я не знаю, як описати цей роман, щоб не здатися перебільшенням, але це щось неймовірне. Жодна інша книга не занурювала мене настільки глибоко у свій світ і не тримала в напрузі так бездоганно до останньої сторінки.
Особливий захват викликало те, як автор грає зі стилями, епохами. І попри всю складність, книга залишає після себе неймовірно ясне й тепле відчуття, ніби ти став частиною чогось дуже великого й значущого.
Чесно кажучи, після цієї книги важко знайти щось, що зможе так само сильно вразити.
Якось до мене в кафе підсів чоловік і запитав, якого жанру книга, що я читаю. І я не могла чітко відповісти, бо "Кістяні годинники" просто неможливо охарактеризувати одним чи двома словами.
Це справжня суміш жанрів, тут є місце усьому: реалізм, трилер, фентезі, детектив, фантастика, романтика, психологізм... Кожен читач знайде щось, що зачепить.
Якщо ви дивились фільм "Хмарний атлас", знятий за іншою книгою Мітчелла, то маєте розуміти, чого очікувати.
Першу третину книгу взагалі не зрозуміло, що відбувається. Це нормально, так треба, тримайтесь. Бо що далі, то історія більше розкручуватиметься і наприкінці ви точно переконаєтесь, як геніально автор все закрутив.
А починається все з Голлі Сайкс. В дитинстві вона чула голоси в голові і навіть бачила дивну гостю. Після лікування це пройшло, але в підлітковому віці, після втечі з дому, з нею відбуваються дивні речі. Моторошні, жахаючі, небезпечні. Все тому, що дівчина виявляються важливою фігурою у таємній війні між Позачасовиками та Хижаками. А ціна їхньої війни - душі людей.
Я вже читала "Дім на Збіччі", тож певні уявлення про описаний Мітчеллом світ мала, але "Кістяні годинники" дуже розширюють знання про нього. Це дуже багатошарова книга, де окрім основного сюжету, автор не оминає актуальні соціальні й політичні проблеми, а завершує на зовсім не обнадійливій для Землі екологічній ноті.
Це не надто легке й безтурботне читання, воно вимагає пауз і великої мозкової активності, але ви це оціните, обіцяю.
