Мона Авад
7.1
/10
Мона Авад — канадська письменниця. Авторка пише про людські слабкості, страхи та дивацтва.
| Дата народження | 22 серпня 1978 |
| Місце народження | м. Монреаль, Квебек, Канада |
| Освіта | Йоркський університет, Единбурзький університет, Браунський університет, Денверський університет |
| Досягнення | короткий список премії Гіллера, тричі фіналістка Goodreads Choice Award у категорії «Найкращий горор», New England Book Award. |
| Діяльність | письменниця, письменниця-романістка, викладачка |
| Мова текстів | англійська |
Короткий життєпис
Мона Авад народилася в Монреалі в 1978 році. Виросла в мультикультурній родині — батько був єгипетським мусульманином, а мама — франко-канадкою з ірландсько-сербським корінням.
У 13 років переїхала до Міссісоги, де почала свій літературний шлях. Вивчала англійську літературу в Канаді, Шотландії та США, а з 2020 року викладає в Сиракузькому університеті.
Творчий шлях
Її дебют — книжка «13 способів поглянути на товсту дівчину». Цей текст миттєво привернув увагу критиків, і авторка здобула престижну нагороду Amazon.ca й потрапила до шортлиста премії Гіллера.
Далі були «Зайчик», «Все добре» та «Румʼяна» — ці книжки не раз номінували на премії Goodreads і збирали захоплені відгуки за своє поєднання жаху, сатири й магічного сюрреалізму.
Авад писала для різних журналів і навіть встигла попрацювати під псевдонімом Вероніка Тартлі. Авторка зізнається, що хоче, аби її історії давали читачам відчуття зв’язку — щоб люди почувалися менш самотніми.
Найпопулярніші книги Мони Авад
Книги авторки Мони Авад — суміш психологізму, гротеску й магії. Дізнаймося більше деталей про кожну з них.
- «Зайчик». Наразі єдиний перекладений українською роман Мони Авад. Історія про Саманту Гізер Маккі, студентку престижної письменницької програми. На перший погляд, її однокурсниці — милі дівчата, які називають себе «Зайчиками». Але дуже швидко Саманта втягується в їхні моторошні ритуали й розуміє: це не просто дивна тусовка, а щось значно темніше. У 2023 році компанія «Bad Robot Productions» придбала права на екранізацію.
- «13 способів поглянути на товсту дівчину». Ліззі завжди ненавиділа своє тіло. Ліззі починає знайомитись із хлопцями онлайн, але боїться надіслати фото. Вона переконана: якби хтось побачив її справжню, ніхто б не захотів. Тож вона починає худнути — одержимо рахує мигдаль, кілометри й кілограми. Вона втрачає вагу, влізає у бажані сукні, отримує схвалення від мами, друзів, чоловіка. Але чи зміниться щось усередині? Чи зможе вона колись побачити в дзеркалі не «товсту дівчину»?
- «Все добре». Міранда Фітч — зламана жінка з колись блискучою акторською кар’єрою. Вона викладає театральне мистецтво в коледжі й намагається поставити пʼєсу Шекспіра «Все добре, що добре закінчується». Та студенти бунтують і хочуть «Макбета». Коли здається, що шанс на реванш втрачено, в її житті з’являються три загадкові постаті, які пропонують їй магічну угоду.
- «Румʼяна». Моторошна, готична казка про самотню продавчиню з магазину суконь, життя якої різко змінюється після неочікуваної смерті матері. У прагненні молодості та краси вона ступає на небезпечний шлях.
У 2025 році авторка планує видати новий роман — «Ми любимо тебе, зайчику».
Нові відгуки
«Bunny, Bunny, Bunny, you're so funny»!
Химерна, дивна, запаморочлива історія, в якій вигадку складно відрізнити від реальності. «Зайчик» однозначно найнезвичніше, що я читала у житті, справжній книжковий експеримент, який надовго мені запам'ятається. Невеличкий спойлер: мені шалено сподобалося!
Здавалося б, сюжет знайомий і банальний: Саманта - звичайна собі дівчина, отримала шанс на мільйон — навчатися в престижному університеті на винятковій, безпрецедентній, найунікальнішій магістерській програмі. Вона боїться не влитися в тусовку «Зайчиків», адже вони такі надзвичайні, прекрасні, багаті панянки, а вона порівняно з ними звичайна сіра мишка, яка досягла всіх висот лише завдяки власному таланту і щасливому випадку. Але втілення ідеї авторки в реальність — це було нереально круто!
Феєрично. Вибухово. Зайчиково.
Читаючи «Зайчика» нереально втриматися на плаву реальності, непомітно я занурилася в наркотичну подорож-сон сторінками книги. Відверто скажу, скоріше за все я не зрозуміла частину алюзій, метафор і відсилок. Десь з середини мене почало переслідувати відчуття, що я інтелектуально не доросла до цієї книги, але це не завадило мені отримати кайф і насолодитися кожною миттю історії.
Готична сатира, дарк-академія в декораціях глем-рокової казки. Книга, в якій нічого не є тим, чим здається на перший погляд. Але якщо зняти рожеві окуляри, помітними стають всеосяжна самотність, недовіра до світу, пошук ідеалів, прийняття себе, усвідомлення власних страхів, трагічне минуле, прийняття і переживання втрати.
Я у захваті від стилю авторки. Місцями я відчувала, як історія підхоплює мене, дурман зайчикових пігулок проникає в мою свідомість, фарбує реальність в глазурово-рожевий колір. Екстремальні літературні експерименти, символізм і образність, фантасмагорія і магічний реалізм — все змішалося, грані стерлися, а залишився тільки він — «Зайчик».
«Зайчик» дивний, його складно описати словами, визначити, усвідомити. Як сприймати все побачене Самантою — наркотичним сном, психотичним епізодом, проявом магічного реалізму, дипломною роботою — я остаточно не визначилася. Можливо, це було все водночас, а можливо дещо зовсім інше. Це була неймовірна фейрична подорож.
Впевнена, що перечитуючи, «Зайчик» ще неодноразово мене здивує!
«До зустрічі в Салоні непристойностей, Зайчику!»
Химерна, дивна, запаморочлива історія, в якій вигадку складно відрізнити від реальності. «Зайчик» однозначно найнезвичніше, що я читала у житті, справжній книжковий експеримент, який надовго мені запам'ятається. Невеличкий спойлер: мені шалено сподобалося!
Здавалося б, сюжет знайомий і банальний: Саманта - звичайна собі дівчина, отримала шанс на мільйон — навчатися в престижному університеті на винятковій, безпрецедентній, найунікальнішій магістерській програмі. Вона боїться не влитися в тусовку «Зайчиків», адже вони такі надзвичайні, прекрасні, багаті панянки, а вона порівняно з ними звичайна сіра мишка, яка досягла всіх висот лише завдяки власному таланту і щасливому випадку. Але втілення ідеї авторки в реальність — це було нереально круто!
Феєрично. Вибухово. Зайчиково.
Читаючи «Зайчика» нереально втриматися на плаву реальності, непомітно я занурилася в наркотичну подорож-сон сторінками книги. Відверто скажу, скоріше за все я не зрозуміла частину алюзій, метафор і відсилок. Десь з середини мене почало переслідувати відчуття, що я інтелектуально не доросла до цієї книги, але це не завадило мені отримати кайф і насолодитися кожною миттю історії.
Готична сатира, дарк-академія в декораціях глем-рокової казки. Книга, в якій нічого не є тим, чим здається на перший погляд. Але якщо зняти рожеві окуляри, помітними стають всеосяжна самотність, недовіра до світу, пошук ідеалів, прийняття себе, усвідомлення власних страхів, трагічне минуле, прийняття і переживання втрати.
Я у захваті від стилю авторки. Місцями я відчувала, як історія підхоплює мене, дурман зайчикових пігулок проникає в мою свідомість, фарбує реальність в глазурово-рожевий колір. Екстремальні літературні експерименти, символізм і образність, фантасмагорія і магічний реалізм — все змішалося, грані стерлися, а залишився тільки він — «Зайчик».
«Зайчик» дивний, його складно описати словами, визначити, усвідомити. Як сприймати все побачене Самантою — наркотичним сном, психотичним епізодом, проявом магічного реалізму, дипломною роботою — я остаточно не визначилася. Можливо, це було все водночас, а можливо дещо зовсім інше. Це була неймовірна фейрична подорож.
Впевнена, що перечитуючи, «Зайчик» ще неодноразово мене здивує!
«До зустрічі в Салоні непристойностей, Зайчику!»
Почала читати цю книжку в електронці, а потім так захотілося мати паперову версію, саме з рожевою обкладинкою — страшне. Взагалі, ідея з різними обкладинками, чесно, дуже крута. Але сама книга мене розчарувала.
Спочатку все було досить цікаво та інтригуюче — головна героїня Саманта вчиться в творчій школі, де всі ці "зайчики" — багаті і трохи дивні дівчата, але поступово спілкування з ними переходить у якісь крипові, моторошні ритуали, і сюжет стає таким сюрреалістичним з кривавими сценами і магією.
Я люблю чорний гумор і абсурд, але тут це було якось занадто. Часто було нудно, багато однакових сцен, героїня майже не змінюється, хоча могла б бути цікавішою.
Фінал взагалі мене добив — якийсь безлад без чіткої ідеї. Відкриті кінцівки класні, але тут просто виглядало ніби авторка не знала, як закінчити.
Обкладинка і оформлення, звісно, супер, маркетинг теж крутий, але сама книжка для мене порожня і не дуже цікава.
Спочатку все було досить цікаво та інтригуюче — головна героїня Саманта вчиться в творчій школі, де всі ці "зайчики" — багаті і трохи дивні дівчата, але поступово спілкування з ними переходить у якісь крипові, моторошні ритуали, і сюжет стає таким сюрреалістичним з кривавими сценами і магією.
Я люблю чорний гумор і абсурд, але тут це було якось занадто. Часто було нудно, багато однакових сцен, героїня майже не змінюється, хоча могла б бути цікавішою.
Фінал взагалі мене добив — якийсь безлад без чіткої ідеї. Відкриті кінцівки класні, але тут просто виглядало ніби авторка не знала, як закінчити.
Обкладинка і оформлення, звісно, супер, маркетинг теж крутий, але сама книжка для мене порожня і не дуже цікава.
Зайчик Мона Авад: Мої враження Юлії Феанор Лісняк.
Мені книга сподобалася: атмосфера академії, персонажі, сюжет, тропи. Сподобалось, як пише Мона Авад, бо я письменниця фантастка і лінгвістка та книжкова блогерка, оскільки веду 4 тгк про фантастичну, філологічну та історичну літературу. Книгу прочитала в електронному варіанті за пару днів та вечорів. До речі, маю багато спільного зовнішньо і внутрішньо з головною героїнею Зайчика Самантою. Також ходила на онлайн книжковий клуб від видавництва Жорж по цій книзі. Усім хто любить фантастику, філологію та історію рекомендую цю книгу до прочитання.
Мені книга сподобалася: атмосфера академії, персонажі, сюжет, тропи. Сподобалось, як пише Мона Авад, бо я письменниця фантастка і лінгвістка та книжкова блогерка, оскільки веду 4 тгк про фантастичну, філологічну та історичну літературу. Книгу прочитала в електронному варіанті за пару днів та вечорів. До речі, маю багато спільного зовнішньо і внутрішньо з головною героїнею Зайчика Самантою. Також ходила на онлайн книжковий клуб від видавництва Жорж по цій книзі. Усім хто любить фантастику, філологію та історію рекомендую цю книгу до прочитання.
Взяла її з цікавості і через хвилю популярності, яка охопила цю книгу. Зазвичай не читаю подібного, не надто люблю сучасну прозу, в цьому плані мені дійсно складно догодити. Але обожнюю книги, які залишають незрозумілий осад всередині і поле для думок. «Зайчик» виявилась такою книгою. Викликала незрозумілі відчуття під час читання і цікавий післясмак. Були моменти, коли читала її в сонному стані, події сплутались ще більше і я не зрозуміла нічого, як і головна героїня, що додало відчуттів. Моментами неприємно, моментами цікаво. Дочитала досить швидко, аби це скоріше закінчилось, але шкода, що це дійсно скоро закінчилось.
Якщо готовий загубитися в історії без чітких відповідей, але з потужним емоційним відлунням - бери «Зайчик»а.
Якщо бажаєш сон, з якого не хочеться прокидатися, навіть якщо він лякає - читай «Зайчик»а.
Якщо прагнеш задуматися про те, що ховається за масками «ідеальних» стосунків, і чи справді ми знаємо себе - на сторінки «Зайчик»а.
Якщо хочеш залишити в пам'яті слід, наче відбиток лапки кролика на вологій землі ніжний, але незабутній - занурюся в чорним по білому «Зайчик»а.
Для поціновувачів літератури, що кидає виклик і кличе в подорож, «Зайчик» - гарний вибір паперового бажання, і цілком гідний світового визнання.
Мона Авад створила не просто книгу, а цілий всесвіт, де кожен читач знайде щось своє - чи то магію, чи то біль, чи то красу абсурду.
Якщо бажаєш сон, з якого не хочеться прокидатися, навіть якщо він лякає - читай «Зайчик»а.
Якщо прагнеш задуматися про те, що ховається за масками «ідеальних» стосунків, і чи справді ми знаємо себе - на сторінки «Зайчик»а.
Якщо хочеш залишити в пам'яті слід, наче відбиток лапки кролика на вологій землі ніжний, але незабутній - занурюся в чорним по білому «Зайчик»а.
Для поціновувачів літератури, що кидає виклик і кличе в подорож, «Зайчик» - гарний вибір паперового бажання, і цілком гідний світового визнання.
Мона Авад створила не просто книгу, а цілий всесвіт, де кожен читач знайде щось своє - чи то магію, чи то біль, чи то красу абсурду.
Мабуть, найрозумнішим буде дати відгук на книгу з Висновку: «Зайчик» це книга не для всіх. Вона ідеально підійде тим, хто любить складні, атмосферні історії з елементами горору, сатири та магічного реалізму, але може розчарувати читачів, які шукають лінійний сюжет чи класичний трилер. Але б рекомендував читати самостійно, щоб сформувати власну думку, адже книга залишає сильний емоційний післясмак.
Одні хвалять книгу за її атмосферність та нестандартний стиль письма я якому відзначають солодко-моторошну атмосферу, яку створюють Зайчики, та гумор авторки, що робить текст незабутнім.
Читачі, які люблять експериментальну літературу, магічний реалізм та інтелектуальний горор, відзначать, що книга залишається в думках надовго після прочитання. Я б описав її як «сон у рожевому покривалі, наповненому кроликами та запахом парфумів».
Одні хвалять книгу за її атмосферність та нестандартний стиль письма я якому відзначають солодко-моторошну атмосферу, яку створюють Зайчики, та гумор авторки, що робить текст незабутнім.
Читачі, які люблять експериментальну літературу, магічний реалізм та інтелектуальний горор, відзначать, що книга залишається в думках надовго після прочитання. Я б описав її як «сон у рожевому покривалі, наповненому кроликами та запахом парфумів».
Купила книгу, нічого не очікуючи від неї. Думала просто книга, щоб розслабитися
Але коли почала читати, була здивована, наскільки ця книга змушує ламати голову.
Незважаючи на те, що протягом читання були дивні відчуття, бо читання цієї книги відчувалося, як сон під 40°, але мені сподобалося.
Але коли почала читати, була здивована, наскільки ця книга змушує ламати голову.
Незважаючи на те, що протягом читання були дивні відчуття, бо читання цієї книги відчувалося, як сон під 40°, але мені сподобалося.
Котик
Я свідомо знала, що це буде наркоманія, приправлена даркакадемією та горором, і тим не менше ковтнула цю книгу за 2 дні 🐰
Загалом, це твір варто сприймати як декілька метафор:
🔸️ створення персонажів;
🔸️ кухня письменницького ком'юніті;
🔸️ токсичні відносини;
🔸️ самотність та пошуки свого я;
🔸️ «народження» сюжету книги та перших чернеток.
Прочитавши книгу, я не до кінця зрозуміла усе вище згадане і загальну ідею книги, лише книжковий клуб привніс ясність в цю картину. Книга сподобається письменникам, митцям та любителям химерних творів 🌒
Хоч і книга мені не надто сподобалась, та я не можу не відзначити чудовий переклад та неймовірну мову авторки, чого тільки варті «вагітні паузи» 😅
Чекатиму на вихід другої книги, адже цікаво дізнатись, що ж саме було витвором уяви Саманти, а що (чи хто) реальним 👀
Загалом, це твір варто сприймати як декілька метафор:
🔸️ створення персонажів;
🔸️ кухня письменницького ком'юніті;
🔸️ токсичні відносини;
🔸️ самотність та пошуки свого я;
🔸️ «народження» сюжету книги та перших чернеток.
Прочитавши книгу, я не до кінця зрозуміла усе вище згадане і загальну ідею книги, лише книжковий клуб привніс ясність в цю картину. Книга сподобається письменникам, митцям та любителям химерних творів 🌒
Хоч і книга мені не надто сподобалась, та я не можу не відзначити чудовий переклад та неймовірну мову авторки, чого тільки варті «вагітні паузи» 😅
Чекатиму на вихід другої книги, адже цікаво дізнатись, що ж саме було витвором уяви Саманти, а що (чи хто) реальним 👀
Чи не вперше в житті я кайфувала від слогу під час читання більше ніж від сюжету. Не в усіх місцях було зрозуміло за логікою, що відбувається, але авторка так будувала речення, що емоційний спектр змінювався дуже часто.
Мені сподобалось. Вважаю що це книга про самотність… та шизофренію… або речовини… або про все разом. Дуже багато питань, не зрозуміло хто з героїв справжній, а хто уявний.
Переживала, що через хайп книга не виправдає очікувань щодо її особливості та незвичності, проте вона їх перевершила. Нічого подібного я не читала. Атмосферою хіба нагадало тільки фільм «Чорний лебідь».
Чекатиму другу частину!
Мені сподобалось. Вважаю що це книга про самотність… та шизофренію… або речовини… або про все разом. Дуже багато питань, не зрозуміло хто з героїв справжній, а хто уявний.
Переживала, що через хайп книга не виправдає очікувань щодо її особливості та незвичності, проте вона їх перевершила. Нічого подібного я не читала. Атмосферою хіба нагадало тільки фільм «Чорний лебідь».
Чекатиму другу частину!
«Зайчик» - це перша книга після прочитання якої в мене залишилося багато питань. До кінця так і не зрозуміла задумку авторки, тому оцінка 6/10
Нарешті я прочитала цього "Зайчика", який щодня вистрибував до мене з різних відгуків. Мені зайшло. Твір виявився багатошаровим, з цікавими відсилками до різних літературних творів, взагалі мистецтва та психології.
Про що? Щоб не спойлерити і пояснити специфіку, опишу стисло: Саманта, дівчина з надзвичайно бурхливою уявою, отримує можливість навчатися у Воррені, у групі ще з чотирма дівчатами-зайчиками: милими і багатими красунями, які мають своє бачення мистецтва, що кардинально не співпадало з Самантиним. То ж перший курс ті красуньки її не розуміли, а вона їх ненавиділа. Але на другому курсі все змінилося — дівчата прийняли її у свою компанію. І вона теж стала зайчиком, що покращило спілкування в групі, але поглибило творчу кризу.
"-Тобі нема чого соромитися. Ти мисткиня. Ми всі такі. Наші бажання, наші потреби — ось, завдяки чому ми квітнемо як мисткині.
-Як жінки".
І почалися воркшопи (у перекладі — майстерні), де дівчата вигадували хлопців-зайців, у яких вибухали голови чи їх рубали сокирою, експерименти з алкоголем та наркотиками. Усе заради мистецтва)
Було достатньо брутально.
Головна героїня мені була зрозуміла. Вона нагадувала провінціалку, що приїхала навчатися до столиці і намагалася влаштуватися в соціумі. Але, маючи таку уяву, це все їй насправді було не потрібно.
А ще, читаючи, я уявляла клонованих божевільних зайців, що бігали навколо і визирали з-під кожного куща) А "мисткині" мені нагадували дівчат з вечірки Playboy у рожевих костюмчиках з хвостиками та вушками. Ну, не могла я налаштуватися на горор, готику та сатиру. Хоча ні, на сатиру — таки змогла, тому і сподобалося.
Про що? Щоб не спойлерити і пояснити специфіку, опишу стисло: Саманта, дівчина з надзвичайно бурхливою уявою, отримує можливість навчатися у Воррені, у групі ще з чотирма дівчатами-зайчиками: милими і багатими красунями, які мають своє бачення мистецтва, що кардинально не співпадало з Самантиним. То ж перший курс ті красуньки її не розуміли, а вона їх ненавиділа. Але на другому курсі все змінилося — дівчата прийняли її у свою компанію. І вона теж стала зайчиком, що покращило спілкування в групі, але поглибило творчу кризу.
"-Тобі нема чого соромитися. Ти мисткиня. Ми всі такі. Наші бажання, наші потреби — ось, завдяки чому ми квітнемо як мисткині.
-Як жінки".
І почалися воркшопи (у перекладі — майстерні), де дівчата вигадували хлопців-зайців, у яких вибухали голови чи їх рубали сокирою, експерименти з алкоголем та наркотиками. Усе заради мистецтва)
Було достатньо брутально.
Головна героїня мені була зрозуміла. Вона нагадувала провінціалку, що приїхала навчатися до столиці і намагалася влаштуватися в соціумі. Але, маючи таку уяву, це все їй насправді було не потрібно.
А ще, читаючи, я уявляла клонованих божевільних зайців, що бігали навколо і визирали з-під кожного куща) А "мисткині" мені нагадували дівчат з вечірки Playboy у рожевих костюмчиках з хвостиками та вушками. Ну, не могла я налаштуватися на горор, готику та сатиру. Хоча ні, на сатиру — таки змогла, тому і сподобалося.
Експерт
Історія-мариво, від якої йде обертом голова…
Ця книга — наче глибокий, затягуючий сон, де все рожеве, м’яке, пухнасте… і водночас страшенно дивне. «Зайчик» Мони Авад — це не просто роман, це якесь наркотичне занурення в химерний світ, де реальність тане, а марення стає повсякденністю. Я читала — і відчувала, ніби сама в тій задушливій вітальні, де пахне ваніллю, фальшем і небезпекою, де сміх лунає трохи надто голосно, а зайчики буквально вибухають зі стін.
Головна героїня Саманта — письменниця і студентка престижного університету, яка потрапляє у дивне коло творчих дівчат, що називають себе «Зайчиками». Зовні — солодкава жіноча дружба, усмішки й гліттер, а насправді — щось глибоко химерне, майже окультне.
Рожеві зустрічі швидко переростають у ритуали, експерименти з уявою, тілом і, здається, зі здоровим глуздом. І ось уже складно сказати, що насправді відбувається, а що — лише хворобливий вимисел Саманти.
Я читала — і відчувала, ніби сама в тій задушливій вітальні, де пахне ваніллю, фальшем і небезпекою, де сміх лунає трохи надто голосно, а зайчики буквально вибухають зі стін. Це не готика — я готики не відчула. Це щось інше. Це дисбаланс. Це хитка межа між реальним і хворобливим уявним. І хоч усе загорнуто в рожеву обгортку, всередині — суцільний неспокій.
Мене не полонив цей світ — він мене втомив, закрутив, залишив з дивним відчуттям, ніби все прочитане — лише уламки сну, який хочеться забути. Я вперше так гостро відчула розмиту межу між реальністю та маренням.
Це історія-мариво. І точно — не моя.
Ця книга — наче глибокий, затягуючий сон, де все рожеве, м’яке, пухнасте… і водночас страшенно дивне. «Зайчик» Мони Авад — це не просто роман, це якесь наркотичне занурення в химерний світ, де реальність тане, а марення стає повсякденністю. Я читала — і відчувала, ніби сама в тій задушливій вітальні, де пахне ваніллю, фальшем і небезпекою, де сміх лунає трохи надто голосно, а зайчики буквально вибухають зі стін.
Головна героїня Саманта — письменниця і студентка престижного університету, яка потрапляє у дивне коло творчих дівчат, що називають себе «Зайчиками». Зовні — солодкава жіноча дружба, усмішки й гліттер, а насправді — щось глибоко химерне, майже окультне.
Рожеві зустрічі швидко переростають у ритуали, експерименти з уявою, тілом і, здається, зі здоровим глуздом. І ось уже складно сказати, що насправді відбувається, а що — лише хворобливий вимисел Саманти.
Я читала — і відчувала, ніби сама в тій задушливій вітальні, де пахне ваніллю, фальшем і небезпекою, де сміх лунає трохи надто голосно, а зайчики буквально вибухають зі стін. Це не готика — я готики не відчула. Це щось інше. Це дисбаланс. Це хитка межа між реальним і хворобливим уявним. І хоч усе загорнуто в рожеву обгортку, всередині — суцільний неспокій.
Мене не полонив цей світ — він мене втомив, закрутив, залишив з дивним відчуттям, ніби все прочитане — лише уламки сну, який хочеться забути. Я вперше так гостро відчула розмиту межу між реальністю та маренням.
Це історія-мариво. І точно — не моя.
Бестселери
Фільтр