Чарльз Діккенс

Коли тебе просять назвати різдвяну книжку, найперше, що приходить у голову, це саме Різдвяна історія Діккенса. Це - безсмертна історія, що пустила пагони у кіно, театр, літературу та суспільні традиції святкування Різдва. Тут є все, що хочеш від такої історії: сніжна зима, свято і, звісно ж, різдвяне диво. Адже ніяк, окрім як дивом, перетворення Скруджа не назвеш. Але в Різдво можна повірити і в старого скнару, що за ніч стає найдобрішим та найщедрішим в Лондоні чоловіком)
Тепла і затишна історія, яка нагадує про головну суть Різдва - це свято, що треба проводити в родинному колі, з думкою про ближнього свого. Безсумнівно мастрід для кожного)

Збираю всю серії, дуже гарні книги.

З "Різдвяною піснею" Дікенса, гадаю, знайомі усі. Вона чи не найперша приходить на думку, коли згадують Різдвяні історії 🎅. Екранізацій, адаптацій і ретелінгів у неї безліч. Видання від Нашої Ідеї одне із них і ця графічна адаптація просто шикарна!

Сюжет давно усім знайомий. Усі й усе навколо в очікуванні Різдва: радісні усмішки на обличчях перехожих, святкові прикраси на вулицях і в домівках 🎄☃️🎀, "Зі святом!" і "Щасливого Різдва!" лунає звідусіль. Усі щасливі в передчутті, адже це "Свято доброти, милосердя, благодійності й радості! День, коли кожен відкриває своє серце!". 

Лиш один Ебенізер Скрудж 🎩 залишається серйозним, набурмосеним, непривітним — його обурює всезагальна радість і святковий настрій. "Скнара, відлюдник, лиходій… Ось який, той осоружний Скрудж!". Йому геть незнайомі людяність, доброчинність, співчуття і милосердя.

Та ніч перед Різдвом — час див. На Святвечір Скруджа відвідують три духи. Перший з них показує чоловіку, яким він був, що любив, що втратив і від чого відмовився колись. Другий дух - те, чого свідомо чи несвідомо позбавляє себе зараз, відгородившись від родичів і знайомих непроникним муром самотності й злостивості. А останній, дух майбутнього Різдва, показує, які це все матиме наслідки, якщо і далі так триватиме.

"Різдвяна пісня" є чудовою демонстрацією магії Різдва, сили любові й доброти, що може й найбільшого скептика і злюку зробити терплячим, співчутливим та доброзичливим до тих, хто поруч, тим самим змінивши і його долю, і долі оточуючих на краще. 

Графічна адаптація твору Чарльза Дікенса від Нашої Ідеї просто неймовірна. По-перше, вона лаконічна, але влучна й чуттєва, чудова для віку 10+. А ще вона надзвичайно гарна! 🥰 Великий формат і глянцеві сторінки з детальним, ніжним, промовистим і барвистим малюнком в ідеально підібраних пастельних тонах. Він створює справді казкову, святкову атмосферу.

А ще тут є кілька додаткових сторінок "для допитливих": з інформацією про автора, запитаннями й завданнями по даному твору і по інших творах класичної британської літератури, і, звісно ж, відповіді на них.

Це справжня Різдвяна казка, сповнена магії! ❄️

Я не планувала читати цю книгу, але дізналася, що перед читанням "Мідноголового Демона" варто ознайомитися з книгою яку переосмислювала авторка і ось я це зробила.
Історія дорослішання Девіда не була простою, але разом з тим від неї так тепло на душі. Життєвий шлях героя від сироти до успішного письменника був багатим на події, людей та емоції. Автор чудово пише характери своїх персонажів і тому жоден не лишає байдужим. А ще ця книга досконалий зріз тогочасних життєвих правил і деякі з них зараз здаються дуже дивними.
Звісно, як представник класики Ч.Діккенс пише доволі повільно та об'ємно, але у випадку цієї книги мені всього було достатньо. Це та проза яка мене заспокоює і дарує відчуття того що врешті-решт все буде добре. А що ще зараз може буди важливішим?)
Що ж тепер можна з чистою совістю переходити до "Мідноголового демона", але мені страшно 🙈.

Чудова адаптація одного з найвідоміших творів Чарльза Дікенса, що зацікавить і ознайомить дітей з повістю «A Christmas Carol in Prose; Being a Ghost Story of Christmas». Дуже сподобались ілюстрації. Однак, рекомендую прочитати й повний текст повісті.

Напевно, це не сприйматиметься як комплімент 600-сторінковій книзі, але мені майже нема чого про неї сказати.
Було норм. Написано гарно, хоч і затягнуто, але це зрозуміло, враховуючи що Діккенс - то це така собі телевізійна мелодрама на 800 серій 19 сторіччя. Роман випускався по главам, і розрахований саме на протяжне в часі епізодичне читання.

В книзі багато цікавих персонажів, можливо, інколи трохи одномірних, але від того не менш яскравих. Вони викликають повний спектр емоцій, від злості й огиди до захоплення й ніжності. Є тут абсолютні, архетипічні злодії, які часом наводять жах, а є стовідсоткові ангелі і просто солодкі булочки. А ім‘я одного з найбільш іконічних персонажів навіть стало назвою досить відомого рок-гурта.


Перша частина роману, яка розповідає про дитинство Девіда, дуже важка морально. Діккенс дуже психологічно змальовує містера і міс Мердстон, яких можна затаврувати багатьма термінами, яких в часи створення роману не існувало: аб‘юзери, газлайтери і суцільні червоні прапорці. Рівень труднощів дитинства, про які згадує вже дорослий Девід, лягли на мене важкими каменюками. На щастя, після завершення цієї, першої частини (десь 10-50%), загальний стан справ покращується, а настрій стає більш легким, а часом навіть легковажно-комічним.

Попри вагому частку драми, «Девід Копперфільд», як належить серіалу-мелодрамі, прямує до хепіенду. Гідні - процвітають, підлі - конають.

Моїм першим знайомством з Дікенсом була «Повість про два міста», і попри відсутність якихось солідних недоліків, «Копперфільд» програє їй по всім параметрам, окрім яскравості персонажів. А тому хоча я не можу назвати роман поганим, але й вражаючим він також не став.

Чарльз Діккенс жив у непрості часи, які в своїх книгах він описує. Багато хто вважає його книги песімистими, проте це просто відображення тієї реальності в якій автор жив. І про неї варто знати.
Однією з головних тем книги є боротьба добра зі злом. Олівер уособлює чистоту, чесність і доброту, навіть у найважчих обставинах. Діккенс майстерно показує контраст між жорстоким світом вуличних злочинців та добрими людьми, які допомагають хлопчикові знайти своє місце в житті.
Роман вражає своїм глибоким соціальним підтекстом. Діккенс критикує байдужість суспільства до долі бідних та сиріт, викриває корумповану систему, що змушує дітей ставати частиною кримінального світу. Автор змальовує реалістичні образи лондонських вулиць, сповнені небезпек та випробувань.
«Пригоди Олівера Твіста» — це не лише захоплива історія, а й сильний соціальний маніфест, який змушує замислитися над питаннями моралі та справедливості. Це книга, яка залишається актуальною й сьогодні, адже нагадує нам про важливість людяності та співчуття.

Неймовірно гарне та якісне видання.
Цю книгу варто дарувати не лише книголюбу, а й людям, які хоч інколи читають.
Як завжди, А-ба-ба-га-ла-ма-га роблять по-справжньому якісні видання чудових романів. Тішусь, що обрали саме “Посмертні записки Піквікського клубу“ - класику, яку і сьогодні читають.
Хоча видання досить грубезне, проте його не обов’язково читати за один раз. Приємно тішить око невеличкі ілюстрації.
Чарльз Діккенс чудовий автор, який може перенести читача у часи свого існування.

Неймовірна книжка, неймовірний фільм, неймовірні враження. не вистачить слів що б описати всі емоції навіть після сотого перечитання цієї історії

Я впевнена, що нічого нового тут не скажу, але все ж таки висловлюсь. Це найлегший і найдотепніший роман Діккенса, який я читала досі, хоча в ньому вже можна помітити проблиски його соціальної активності. Це його перший роман, і в ньому вже видно зародки письменника, яким він стане в майбутньому. Вражає усвідомлення того, що він написав його у 24 роки. 24!!!

Окрім його юного віку, сам спосіб написання також специфічним — він писав роман у вигляді серіалу, тому кожен випуск потрапляв до друку і більше не підлягав редагуванню. Скільки романістів можуть працювати в умовах, коли не можна вносити жодних змін у свій твір? Ба більше, він почав публікувати «Олівера Твіста», паралельно працюючи над «Посмертними записками Піквікського клубу». Такий графік мав бути виснажливим для молодого письменника.

Його талант до сатири та карикатури вже проявляється в цьому творі, адже він знайомить читачів із низкою кумедних персонажів, які потрапляють у всілякі халепи. Моїми улюбленими героями стали містер Джингл — хитрий шахрай, якому кілька разів вдається ошукати піквікців, перш ніж він отримує по заслузі, а також родина Веллерів — батько і син. Їхні кумедні діалоги часто викликали у мене усмішку. Сем, вірний слуга містера Піквіка, додає в цю наївну компанію трохи здорового глузду та вуличної кмітливості. Ми розуміємо, звідки в Сема з’явилася його доволі цинічна думка про людство, коли знайомимося з його батьком — досвідченим кучером, якому не дає спокою лицемірний «пастир», що має надто великий вплив на довірливу місіс Веллер.

У романі безліч персонажів, які з’являються на короткий час, але залишають по собі яскраве враження. Уже тут проявляється геній Діккенса у створенні як гротескних, так і комічних образів людей, яких ми можемо впізнати та з якими можемо себе асоціювати. І цей талант тільки розвиватиметься у його подальших творах.

Ця книга — обов’язкове читання для всіх відданих шанувальників Діккенса або для тих, хто тільки хоче ним стати.

А ви знаєте, що Чарльз Дікенс входить в трійку найбільш екранізованих письменників у світі?
За мотивами його творів було знято близько 180 фільмів, серіалів і мультфільмів

А ще письменник мав чимало дивних звичок:

▫️активно цікавився паранормальними явищами і навіть був пов'язаний з відомою лондонською слідчою групою «The Ghost Club». Група розглядала справи, які на той момент вважалися надприродними
▫️домашнім улюбленцем був не котик чи песик, а ворон на ім'я Гріп. Після смерті птаха у 1841 році, Чарльз зробив з нього опудало
▫️мав особливе ставлення до мертвих тіл — мін цілий день міг перебувати в морзі, ретельно спостерігаючи, як привозять тіла покійних, досліджують і готують до похорону
▫️не любив пам'ятники і у своєму заповіті заборонив, аби йому зводили будь-які статуї
▫️ретельно стежив за укладанням волосся — він не любив, коли стирчали волосинки, тому завжди тримав гребінець під рукою і зачісувася до сотні разів на день

Вперше я познайомилася з цією історією ще в дитинстві, коли випадково побачила мультфільм, знятий за мотивами книги. Мене зачарувала ця різдвяна казка про старого скнару Скруджа, який отримує другий шанс змінити своє життя. Але тільки через роки, вкотре переглядаючи екранізацію, я зрозуміла: треба прочитати першоджерело. І це було одне з найкращих рішень, бо книга абсолютно не розчарувала!

Книга передає чарівну атмосферу зимових свят – з яскравими вогниками, родинним теплом і важливими життєвими уроками. Це історія про те, що гроші та жадібність не роблять людину щасливою, а справжнє багатство – це доброта, любов і вміння ділитися з іншими. Хоча роман написаний у XIX столітті, його читати зовсім не важко. Дікенс уміє поєднувати глибоку філософію з захопливою історією.

Це класична англійська література, тому деякі вислови чи описи можуть здатися занадто детальними, хоча це додає історії особливого шарму. Але незважаючи на цей факт, це книга, яка не просто розповідає різдвяну історію, а й змушує замислитися про власне життя, вчинки та ставлення до людей. Прочитавши її, я зрозуміла, що жодна екранізація не передасть тієї глибини, яку заклав Дікенс у своєму творі.