Безсердечний мисливець

Гарний троп "від ненависті до кохання". Було цікаво читати про світоустрій і магію в ньому. Але залишились питання по сюжету і сподіваюсь ті гачки, які були закинуті, у другій книзі будуть цікаво прописані. Ну, і хочу зазначити, що хайп марний. Нічого нового або оригінального. І не варто порівнювати зі "Змією та голубом". Тим, хто знайомиться з жанром ромфентезі буде цікавіше, ніж тим, хто багато фентезі та ромфентезі прочитав

Читала англійською. І це було прекрасно. Нарешті сучасний янг едалт з тропом від ненависті до кохання відчувався як класна література з адекватними героями, притомним сюжетом. Але що це я так розписую, наче видавлюю з себе похвалу. Насправді я в захваті, супер захопливий сюжет, стосунки, наче ходиш по краю прірви, десь там майорить надія, що все буде добре, що все вийде, а потім наче ріжуть по живому, так закручують події і так накручують героїв, і при цьому так реалістично, от прям вірю. Чекаю на другу частину.
Якщо коротко про сюжет. Є острів, на якому раніше правили відьми, але там стався переворот, бо правлячі відьми були дуже жорстокими. Зараз всіх відьом переслідують, і вони намагатися втекти на велику землю. В цьому їм допомагає crimson moth, молода відьма, яка пообіцяла своїй бабусі врятувати одну конкретну відьму. І щоб впоратися з цим завданням вона вирішила зблизитися з одним з головних мисливців на відьом. Вона знає, що він мисливець. Він підозрює, що вона відьма. Чим закінчиться це протистояння...

Це, певно, перше моє роментезі, в якому є сюжет та працюючі правила світоустрою.

А це вже неабияке досягнення.
Насправді, дуже цікава концепція відьомства, в якому все працює зі своїми обмеженнями, тобто магія не вирішує автоматично всього. Ба більше, тут досить цікавий світ, який одразу занурює тебе в атмосферу, але водночас лишає поле для фантазії. З одного боку світські вечірки і театр, а з іншого — жорстокі страти відьом часі інквізиції. Особисто мені це дуже сподобалось, оскільки світ водночас схожий на щось вже знайоме, але і геть інший та своєрідний.

Рун (або Руна) як персонажка вельми цікава. Вона має непросте минуле, власні травми, потужну мотивацію та логічні вчинки. Заверніть дві, будь ласка. Вона мені справді сподобалась, тож за її пригоди я вболівала. Вона не "нетакуся", але і не сіра миша. Б-баланс.

Гідеон відрізняється від типових чоловіків жанру. Він не заможний король всього на світі, не добрий хлопчик, який мусить носити маску поганця, він просто людина. З власними вадами, проблемами, слабкостями та мотивацією. Це, гадаю, досить незвично для жанру, тому зважайте на це. Не Різенд, не Ксейден :)

Мотивації в цій книзі взагалі ледь не ключове. Тут настільки переплетено добро зі злом, що під кінець ти і сама вагаєшся хто правий, як краще і що далі. Кліфгенґер вдався на всі 200%.

Мені дуже імпонували персонажі Алекса та Веріті, вони створили чудове доповнення до розкриття Рун/Гідеона, водночас лишаючись яскравими самостійними героями. Алекс та його стосунки з Рун то моя нова Римська імперія.

Єдине, що особисто мене смутило в цій історії, це хімія між Рун і Гідеоном, бо вона досить непроста. Через те, що персонажі забагато "грають" ролі, то місцями ти починаєш плутатись в їх почуттях. Це з одного боку плюс, бо додає інтриги, а з іншого напряг, бо до такого ти не звикла. Але від ворогів до коханців тут працює дуже добре, нарешті це реально ЦЕЙ троп розвитку стосунків.

З нетерпінням чекаю на другу книгу та завершення цієї дилогії.