Це, певно, перше моє роментезі, в якому є сюжет та працюючі правила світоустрою.
А це вже неабияке досягнення.
Насправді, дуже цікава концепція відьомства, в якому все працює зі своїми обмеженнями, тобто магія не вирішує автоматично всього. Ба більше, тут досить цікавий світ, який одразу занурює тебе в атмосферу, але водночас лишає поле для фантазії. З одного боку світські вечірки і театр, а з іншого — жорстокі страти відьом часі інквізиції. Особисто мені це дуже сподобалось, оскільки світ водночас схожий на щось вже знайоме, але і геть інший та своєрідний.
Рун (або Руна) як персонажка вельми цікава. Вона має непросте минуле, власні травми, потужну мотивацію та логічні вчинки. Заверніть дві, будь ласка. Вона мені справді сподобалась, тож за її пригоди я вболівала. Вона не "нетакуся", але і не сіра миша. Б-баланс.
Гідеон відрізняється від типових чоловіків жанру. Він не заможний король всього на світі, не добрий хлопчик, який мусить носити маску поганця, він просто людина. З власними вадами, проблемами, слабкостями та мотивацією. Це, гадаю, досить незвично для жанру, тому зважайте на це. Не Різенд, не Ксейден :)
Мотивації в цій книзі взагалі ледь не ключове. Тут настільки переплетено добро зі злом, що під кінець ти і сама вагаєшся хто правий, як краще і що далі. Кліфгенґер вдався на всі 200%.
Мені дуже імпонували персонажі Алекса та Веріті, вони створили чудове доповнення до розкриття Рун/Гідеона, водночас лишаючись яскравими самостійними героями. Алекс та його стосунки з Рун то моя нова Римська імперія.
Єдине, що особисто мене смутило в цій історії, це хімія між Рун і Гідеоном, бо вона досить непроста. Через те, що персонажі забагато "грають" ролі, то місцями ти починаєш плутатись в їх почуттях. Це з одного боку плюс, бо додає інтриги, а з іншого напряг, бо до такого ти не звикла. Але від ворогів до коханців тут працює дуже добре, нарешті це реально ЦЕЙ троп розвитку стосунків.
З нетерпінням чекаю на другу книгу та завершення цієї дилогії.