Книга, яка спочатку мене дуже спантеличила, бо відкривши її, я опинилася у якомусь дивному світі с піратами. І я така: - ШО ЦЕ ТАКЕ?!
Але чим далі я опинялася, тим більшого сенсу набувало кожне слово. Дивно було це читати, бо кожного разу я оберталася до своїх думок, якихось спогадів. Наче книга дуже доросла, але як дивно розуміти, що не для всіх гра була лише грою, для деяких ще й спасінням.
Повне занурення гарантоване, дуже моторошна історія, яка торкається важливих тем, таких як: насилля у сім’ї та подальше дорослішання із тими спогадами, емоційна залежність, бажання втікати від проблем. Як мозок захищає себе. Як дитинство впливає на подальше життя. Я завжди вважала, що всі проблеми народжуються у дитинстві. І ще раз у тому впевнилася.
Історія йде як лавина, яка набирає обертів і врешті-решт рушиться.
Був один момент, який насправді мене спантеличив, - батько сестер🤯
Тут усі герої живі, вони не добрі і не погані, вони люди. І з кожною сторінкою вони мене приваблювали, а потім відштовхували, спантеличували, дивували, викликали гнів. І все ж, книжка не така проста як здається.
Щодо фіналу, він був очікуваний, як для мене. Але, якщо ви не знайомі із творчістю Ґіліян Флінн, гадаю, ви будете в шоці. Все ж вважаю, що останні дві глави можна було сміливо прибрати, мені б так було цікавіше😇
Скажу так, ця книга занурює в атмосферу, ти живеш нею та не хочеш відпускати.
Випадково прочитала другу історію за місяць зі схожим сюжетом. Тепер вже бачу, що всі помітили схожість із «Тринадцятою казкою», вони дійсно мають багато спільного. Проте «Задзеркалля» сподобалось мені більше, хоча і не спочатку.
Історія розпочинається з того, що Кет повертається до рідного дому, де багато років не була, через те, що пропала її близнючка. Там на неї навалюється багато спогадів із дитинства, а ми (читачі) разом з нею повинні розплутувати цей клубок.
🖍️Великим мінусом, як на мене, дійсно є те, що в половині книги 90% складають дитячі спогади головної героїні.
Спочатку читач не може зрозуміти, наскільки це важливо для сюжету та що багато-що із цих спогадів є алегоріями, які придумав дитячий мозок через психологічні травми.
І можна сказати: «в цьому і суть, щоб читач не розумів СПОЧАТКУ». Але! Якби я не мала звички не кидати книгу, наскільки б поганою вона не була, я б кинула її не вагаючись.
Бо ці спогади настільки фантазійні, наскільки в них детально прописані дитячі ігри, що я засинала просто.
Якби авторка окреслювала ці сцени з дитинства дівчат більш стисло і динамічно, було б цікавіше і не вплинуло на сюжет🙌🏻
Тому, якісь реальні сюжетні дії і повороти почались по суті тільки з другої половини книги. Стало цікаво і інтригуюче тільки, коли виявилось, що багато спогадів помилкові.
Персонажі неоднозначні абсолютно всі. Близнючок в деяких речах розумієш, а від деяких вчинків обох ставало просто гидко.
В цілому сюжетна лінія із загибеллю Ель достатньо передбачувана, але в іншому історія мала багато неочікуваних сюжетних поворотів.
В кінці було приємне враження, коли «все стає на місця» із дитинством дівчат, задзеркаллям, Синьою Бородою, Зубною Феєю, Мишею, Відьмою, «Побігом із Шоушенку» і тд, але з описами всього авторка реально затягнула.
Емоцій книга викликала багато, особливо в останніх розділах. Загалом історія дуже важка, адже вона не про фантазії дітей, а про справжніх монстрів, які живуть в нашій з вами реальності😢
Закінчення неоднозначне, але ще раз підкреслює несправедливість світу. Адже персонажі, які страждали все життя, не мали тієї жорстокості, які заслужили хепі енду, його не отримали.
Давно полювала на цю книжку, сподівалась, що вона схожа на мою улюблену Тринадцяту казку✨
Чим далі читаєш, тим складніше стає морально, бо піднімаються теми домашнього насилля, нездорових стосунків, булінгу, підліткової/сестринської жорстокості. На фоні всього цього стає зрозуміло, чому виникло Задзеркалля і як травмується психіка сестер.
Особисто для мене перша половина книги йшла тяжко через спогади, в яких до деталей описувались Задзеркалля. Але врешті я розумію, навіщо це було.
Ну і не завжди встигаєш одразу звернути увагу на те, де почались або закінчились ці спогади, бо їх від теперішнього часу нічого не відокремлює в тексті.
Загалом оповідь якось скаче, не завжди зрозуміло, про що саме зараз читаєш.
Кінцівка мені не сподобалась)
Якщо останні сторінок 20 викинути, то завершення виглядало б більш логічно, а не як щось, що несподівано вискочило з кущів.
Але попри недоліки книга в цілому непогана, тримає в напрузі і цікаво, в чому ж там розв’язка.
