Кожен раз боляче

Я зазвичай уникаю подібних книг, вони важко мені даються і краще історичну інформацію я дозовано засвоюю через короткі відео, статті чи виставки

Але ця книга написана доступно, плюс більшу частину історій я вже вивчала раніше, тож вона пішла дуже швидко. Хоч і довелось робити перерви, просто щоб не почати заливатись сльозами десь в метро

Книга про покалічені життя українських діячів. Тобі заважають творити, вчитись, працювати, виховувати дітей, висловлювати відкрито свою позицію. Зжирають роки життя в’язницями, таборами і психлікарнями, приписуючи тобі те, чого не існує.

А скільки тут речень тільки про те, як зневажливо ставились до українськомовних українців! Як писали в мед. висновках ”шизофренія, бо спілкується українською”, як виганяли через це з університетів чи забороняли в’язням переписуватись з рідними, якщо не російською.

Тут стільки абсурду, який не вкладається в голові, а в той же час пригадуєш, що буквально те саме робиться росіянами на окупованих територіях зараз: заборона на забороні, доноси, ламання психіки і духу людей, викрадення, заслання в невідомих напрямках.

Шкода, що досі для багатьох всі ці жахи не є підставою позбутись всього російського і вони думають, що з ними такого точно не трапиться. Шкода, що таких текстів мені не давали в школі, щоб я не росла байдужою до всього стільки часу.

Добре, що зараз можна знайти подібну інформацію, де захочеш, що про це пишуть книги і організовують події. Головне, щоб це все доходило до більшої кількості людей і ми робили з того правильні висновки

Вибачте, але для мене це не історія кохання.

Пристрасті - так. Все, що відбувалось на Бора-Бора - гарно, ніжно, чуттєво. За це пару балів. Ще бал за занурення в жахи війни без опису її самої через поранених солдат.

Але ж ми говоримо про книгу в цілому. А вона описує зраду, метання від одного чоловіка до іншого: в коханні зізнаюсь тому, весілля плануватиму з тим, думатиму все життя про цього. Маєш родину, але пишеш любовні листи іншій - для мене це не ало.

А що вони взагалі зробили заради такого сильного, як нам подавали, кохання? Ніхто не намагався розставити крапки над і. Навіть коли твоє ніби-то кохання на відстані витягнутої руки, ти розвертаєшся і йдеш, бо він з іншою жінкою говорить.

Оці моменти, де він думає, що вона його не любить, а вона те саме про нього і у нас виходять мільйони років, злиті в трубу.

Можливо, частково тому мене і розізлила ця книга. Бо я прямо зараз бачу жінок і чоловіків, які попри тяжку розлуку під час війни шукають можливості зустрічі, вирішення питань між ними, чекають, вірять, а не кидаються до когось іншого або й зовсім забивають на тих, кого називають коханими. Та я і сама свого часу їздила в дєбрі цієї країни, щоб раз на кілька місяців пару годин за руку потримати своє кохання😅 А тут мені за кохання подають це бе-ме?

Крім всього іншого я не люблю, коли подібні кінцівки подають, як хепіенд. Все життя в спогадах, сумнівах, брехні іншим, а в кінці ми типу щасливі.

За подругу і прощення взагалі мовчу.

Написано просто, легко читається, сюжет і поведінка майже всіх героїв роздратували.

Тут, як кажуть, очікування були завищеними, хоча історія непогана.

Я спочатку розчарувалась, коли до кінця залишилось сторінок 10 і я думала, що таким недолугим буде кінець, але потім все перекрутилось з ніг на голову... і відчуття все одно залишились змішаними.

Таке враження, що автор дуже хотів шокувати нас останніми сторінками, але до такого фіналу, як на мене, нічого не вело. Розв’язка взялась нізвідки, ніби її вигадали, коли історію вже завершили, але тут раптом прийшла в голову ще одна ідея, а переписувати щось в сюжеті під неї не було часу чи бажання.

Події починають розвиватись десь із 70 сторінки і все йде класно, напруга зростає, коло підозрюваних велике - кидаєшся від одного до іншого, ще і вилазять зачіпки-обманки, які плутають. Тут трохи містики, там загадка психлікарні, стільки всього цікавого. А в кінці розкривається не все.

Лінію з найкращим другом гг додано незрозуміло нащо, бо він так нічим і не допоміг.

Сама гг якась тупенька, бо стільки зачіпок приховувати від поліції, того що ”я все сама маю з’ясувати”... Камон, там люди, ймовірно, помирають, може б ти в детектива погралась не за таких умов?

Те, що вона зробила бізнес на трагедії двічі (!!!) якось не додає їй балів для співпереживання.

Коротше, я щось аж розізлилась з того завершення) хоча до кінцівки мені книга в цілому заходила.

📍”Так, хлопці можуть розбити серце та зрадити, але не так гірко і болісно, як на це здатні дівчата”

Це схоже на збірку українських казок, які об’єднані сюжетом і кількома головними героями. Незвично називати це фентезі, але по суті це воно і є, ще й з українським колоритом)

Тут немає на 100% хороших персонажів, у кожного знайдеться якась чорнота в душі, майже всі корисливі, всі чогось бояться і через все це вони є ближчими до читача.

То тут, то там вискакує різна нечисть, проти якої використовують різні методи боротьби. Доволі багато подій відбувається в коротеньких розділах книги.

Але як же при всьому цьому мені не вистачало деталей. Дуже поверхнево описані протистояння з ворогами, зміна поведінки або рішення персонажів, ніби все це відбувається десь за кадром.
Через це повноцінно зануритись в історію не виходить, я не прикипіла до жодного героя.

Можливо, ця книга підійде для знайомства з фентезійним світом, бо читається дуже легко якраз через невелику навантаженість деталями та описами світоустрою.

Як же вона мені була схожа на ”Беззоряне море”. Через цю схожість я майже закинула читання на половині, бо ”море” мені не сподобалось.

Але друга половина вже була динамічною і почала давати відповіді на питання, що накопичувалися раніше. В принципі, тому історію можна вважати завершеною, бо в кінці майже все розставлено по своїх місцях.

Це гарно написана історія, з витонченими оборотами і порівняннями. Іноді перечитувала деякі речення, бо так гарно було написано. Але для мене з часом такого стало забагато, бо тільки розтягувало історію.

З фентезі тут не так вже і багато, бо з тих 10 тисяч світів ми заглядаємо всього в парочку, ще про декілька дізнаємось з чиїхось слів, а сили головної героїні не так часто застосовуються (і це одна з найбільш незрозумілих для мене речей тут, бо якби я була підлітком і помітила, що маю якісь сили, які в тих умовах могли покращити моє життя, я б пробувала їх досліджувати).

Головне тут - це історія кохання, яке витримувало роки і світи розлуки та пошуків. До останнього нема впевненості, чи все завершиться добре. Доволі трагічна історія, бо втрачено дуже багато часу. Саме це і зачепило мене найбільше в цій книзі, а не пригоди героїні чи загадки.

Мені не вистачило кращого розкриття Товариства і здібностей його членства.

Деякі проблеми героїв розв’язувались доволі просто, хоча здавалось, що ситуація надскладна. Якщо сприймати це більше, як казку, то можна змиритись)

Загалом сама концепція з подорожами між світами через Двері цікавезна. Якби більше саме цих подорожей і не така нудна перша половина книги, то оцінка була б вище. Але розкачка для мене ну дуже повільною вийшла. Якби не моя звичка дочитувати навіть нецікаве, то я б закинула книгу на 150 сторінці

📍Як це доречно - кожної найстрашнішої миті мого життя від мене вимагати того, у чому я особливо вправна - утекти в книжку.