НУАР ПО-УКРАЇНСЬКИ

Вдала, промовиста, назва, жвава захоплива розповідь, атмосфера загадковості, використовуються всі засоби, щоб захопити увагу читача, швидка зміна подій, локацій, яких дуже багато в книжці, героїв, кожен з яких має психологічні проблеми, багато пристрасті, ненависть, загадкові події.

Отже, зникає Оксана, успішна бізнес-леді, яка має двох доньок і чоловіка, який не робить її шлюб і її в цьому шлюбі щасливою. Тож Оксана знаходить собі того, хто на її думку, дає їй те, чого їй не вистачало у шлюбі. І є її коханець з незвичним ім’ям, який теж не дуже щасливий у стосунках зі своєю дружиною. Автор детально розповідає чому ці двоє людей не мали щастя і що їх звело разом.

І от ці двоє «нещасливців» вирішили подорожувати по різним куточкам України, де влаштовують собі побачення. І під час одного, визначального побачення, Оксана зникає. Причому підозрювальних звичайно ж декілька, сюжетних ліній теж декілька і всі вони розвиваються паралельно, часові рамки теж досить довгі, від 2002 до 2016 року.

Книга атмосферна, багато описів деталей, локацій (Київ, Чернівці та багато інших міст), описів почуттів, сексуальних сцен. Деякі емоційні сцени навіть змушують читача задуматися над «вічними темами», що для розважального жанру , в принципі, не обов’язково. Наприклад, наскільки добре ми знаємо тих, хто поряд, чи щасливі вони, що таке щастя, любов, кохання, чи завжди пристрасть і любов дають нам щастя, і чим потрібно керуватися, зважуючись на ті чи інші вчинки. І питання професійної, бізнесової етики в книжці підіймаються, і те, як легко ми можемо стати ляльками, яких смикають за ниточки інші, якщо будемо жити лише емоціями, і чи завжди треба наважуватися на зміни.

Не дивлячись на напружений сюжет, несподівану кінцівку (виявилося, що все зовсім не так, як уявляв собі читач), пристрасті, та купу актуальних соціальних, психологічних, морально-етичних та інших проблем, які піднімаються в книжці, роман в особистому рейтингу отримав менше балів, ніж міг би. Бо герої не викликали емпатії, а я все ж з тих читачок, хто хотів би мати на сторінках роману того, за кого вболіваєш і кому співчуваєш. Деякі моменти викликали співчуття, але лише на пару сторінок і швидко та симпатія зникала. Але можливо саме такою і була задумка автора, створити героїв, яким не буде співчувати читач, щоб ще більше загострити сприйняття проблем, піднятих у книжці. Друга заувага стосується побудови книжки. І хоча я люблю нелінійну розповідь і розгалужений сюжет, але в цій книжці занадто бурхливі переходи в різні часові рамки, тому уважно потрібно було слідкувати за сюжетом, бо занадто різким, на мою думку, був перехід від героя до героя, деколи нитка сюжету в мене губилася через це.

Слідчий Олег Самчук отримує черговеве завдання, в якому він має знайти зниклу бізнесменку Оксану.

Під час пошуків Олег розкриває в собі найстрашніші сторони… та і взагалі багато героїв детективу зовсім не ті, якими я їх уявляла собі.

Хто викрав жінку? Що з нею? Все це ми зрозуміємо читаючи цю неймовірну книгу. Я не думала, що вона буде настільки цікавою!

Сюжет так закручений, що коли ти зрозумієш, хто монстр в цій історії, будеш шокований! Мені дуже сподобалась ця книга, вона заворожує і не відпускає.

Мало книг, які викликають у мене такий вихор суперечливих емоцій, як викликав «Нуар по-українськи». Я навіть не можу визначити, до якого жанру його віднести, бо це щось середнє між детективом, драмою, еротикою, що дуже межує з порнографією і психологічним трилером.

З цієї книги, як і з попередньої «Фабрика», очевидно, що Симору Гласенку близька тема міліцейсько/поліцейської системи. Адже злочинці і поліцейські йому вдаються дуже кінематографічними, от щодо решти персонажів, то є свої нюанси.

Сюжетний задум має величезний потенціал стати класною саме детективною історією, адже події книги розгортаються довкола зникнення місцевої бізнесвумен Оксани, яку знайшли в готелі іншого міста на межі передозування.
І тут починається «але»… Але Оксана розповідає слідчому не про викрадачів, а свою любовну історію чи, швидше, історію свого адюльтера.

Ну і далі понеслося, але в сюжеті стільки речей, які не стикуються між собою, що в усю цю історію зовсім не віриться; але іноді персонажі роблять такі безглузді речі, як от слідчий записує дату і місце зустрічі з інформатором «опівночі біля водонапірної башти» на папірці. Ну і головне але… але від надміру усіх цих персів, скіпетрів, що дарують насолоду і розведених стегон втрачається сама історія.

Варто зазначити, що книга читається дуже швидко, головний антагоніст вправно уникає підозри аж доки автор майже прямо називає його. Оповідь ведеться не хронологічно, тому розділ за розділом складається пазл подій в цілісну картину.

Окремо маю відмітити філігранні пейзажі, витончені епітети, які хочеться цитувати, від яких хочеться вирушати у подорож і споглядати. Споглядати природу, а не людей.