Старість аксолотля
Яцек Дукай

Моє перше знайомство з автором. Читати було не легко, але я не шкодую, що взяла цю книжку до рук. Хоча це не зовсім і мій жанр, раніше обходила стороною все, що позначали кіберпанком та постапокаліптичним романом. Але для розширення кругозору вирішила таки спробувати.

Ґжесь, сисадмін, вижив в перший день, коли стався апокаліпсис, і коли випромінювання невідомого походження знищує всіх живих істот, бо зумів скопіювати свій розум через нейрософт і зберегтися на сервері. Таких як він не так і багато, десь 17 тисяч і тепер світ навколо — це мехи і боти, в які поміщають свій розум у найрізноманітніші механічні та роботизовані версії, ці зіскановані душі, а може і не зовсім душі, лише частинки душі. Вони зламують роботів-помічників, іграшки, роботи-автомати та все інше, щоб вижити в кіберреальності, бо і там не так безпечно, як нам уявляється, навіть без фізичного тіла розум завжди в небезпеці.

І хоча ці небілкові форми життя створюють свої релігії, якісь союзи, ведуть війни тощо, але чи можемо ми сказати, що вони залишаються у цій небілковій формі справді людьми, якщо в них не має фізичного біологічного тіла.

Чи можна все повернути як було, що ж спричинило цей Промінь Смерті, який знищив все живе. Куди врешті-решт прийде цивілізація в своєму розвитку, і чи зуміють зіскановані розуми зберегтися і не зійти з розуму.

Читати було важко через велику кількість технічних термінів, приміток, але в той же час надзвичайно цікаво, бо все ж не вони є головними в цій історії, а філософські питання буття людини і взагалі питання — а що робить нас людьми. А що таке цивілізація, як вони виникають та зникають та багато інших непростих запитань і ще більш непростих відповідей.

«Ми втискуємо трансформерів у життя, як у костюми, у псевдородини, у ніби-будинки, виконуємо ніби-працю, удаємо ніби-платню та ніби-посади, надаючи усіма цими старовинними ритуалами сенс нашому меховому існуванню». І ми бачимо, що цього замало, щоб відчувати повноту життя. І всі мріють про втрачений Рай, коли мали можливість існувати в біологічному тілі. Минають століття, мехи ніби то живуть вічне життя, але чи життя це взагалі...

Окремо зазначу подяку за к'юар коди, по яким перейшовши, можна згадати рівняння Дрейка, парадокс Ферсі та багато інших знань з фізики та інших дисциплін.

Книжка маленька, але дуже насичена сенсами та фантастичними припущеннями, філософськими питаннями та спробою підвести читачів до відповідей на них.
А ще виявляється є бельгійський серіал “У темряву ночі”, знятий за мотивами роману.

Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина


Маленька, але дуже насичена подіями та інформацією книжечка. Написана сином Ґабріеля Ґарсія Маркеса і Мерседес Барчі, Родріґо Ґарсія через деякий час після смерті письменника в 2014 році.

В юності романи Маркеса справили на мене велике враження, тож не могла пропустити ці мемуари, де з дуже великою любов'ю, повагою та болем їх син ділиться останніми роками життя та хвороби батька, який втрачав пам'ять.
Надруковані вони були вже після смерті обох батьків, доповнене фото з сімейного архіву.

Книжка про те, що таке успіх, визнання, про сім'ю, кохання, прийняття життя у всіх його проявах, хороших і драматичних, веселих та трагічних.

І хоча книжка про письменника, який жив і писав в іншу епоху на іншому континенті, але вона дуже актуальна для нас, бо нагадує, треба жити на повну кожну хвилину, яка у нас є, цінити сімейне спілкування, надавати один одному максимум підтримки, поки ми можемо це робити, бо життя дуже швидко минає, і ми можемо не встигнути зробити це вчасно, а потім шкодувати.

Жаль, що книжка така мала за обсягом, кінематографічна (недарма писав її син-сценарист і режисер), бо я б почитала набагато довші спогади про їх сім'ю, життя, стосунки та творчість Маркеса.

В цей холодний травень якраз час почитати кримінальний трилер, де події відбуваються взимку на не дуже привітних для людей своїми природними погодними умовами Оркнейських островах в Шотландії.

Фрея Сінклер — репортерка, але звільняється з відомого шотландського видання, щоб разом з чоловіком, Томом, переїхати на свою батьківщину, на острів до містечка Оркні. Там вона новачок у місцевій газеті, а ще вона підозрює в себе аутизм, що теж додає певних особливостей її манері спілкуватися, сприймати події, що відбуваються навколо неї.

І звичайно ж, майже з перших днів вона опиняється в круговерті проблем минулого, які виникли, коли під час шторму біля містечка винесло людські останки багаторічної давнини. Якраз з тих часів, коли Фрея була школяркою і зникла її однокласниця.

І не так то і просто розкрити, що сталося, бо причетних дуже багато і в кожного своя правда, свої таємниці, кожне викриття загрожує небезпекою.

Але Фрея уперта та не здається, хоче докопатися до правди навіть тоді, коли її відсторонюють від справи. Фінал мене так цікавив, що книжку проковтнула за день.

Холод, атмосфера зимових островів та небезпеки створили незабутній колорит. Із задоволенням подивилася б екранізацію цього роману. І точно буду читати продовження, якщо автор напише, а Лабораторія перекладе українською. Дякую видавництву за серію таких атмосферних детективів.

Почну з похвали назві та оформленню — дуже вдалі і зразу настроюють на певний лад та сприйняття прочитаного.

Окрема подяка людині, яка зуміла поєднати, на перший погляд, не поєднувальні історії в один цілісний сюжет і ще й так вдало.

Бо поєднати Івана Сірка, драконів, відьом та космос в одній книжці, при тому, щоб це було логічно, казково, магічно, технічно, містично, інтригуюче — це треба мати неабиякий талант. І головне, щоб у це все повірили читачі. Я повірила, що таке можливо. І навіть хотіла б сама потрапити в таку корчму хоча б на пару годин.

Але потрапляє в неї звичайний (а може і не звичайний) хлопець Юджин, якому і випала нагода попрацювати у корчмі та почути всі ці неймовірні історії про пригоди відвідувачів.

Не всі історії мене захопили чи сподобалися однаково, були ті, які зачепили більше, і ті, які не зовсім мої. Але, якщо б це була звичайна збірка, я б напевне їх пропустила, а в цій, коли всі поєднані в один цілісний сюжет — то змушена була прочитати всі і не жалкую.

Фінал в історії дає достатньо простору для продовження такого формату розповідей і якщо вийде така книжка, я її теж прочитаю обов'язково. Бо коли під однією обкладинкою різні жанри, при тому такі різноманітні і неочікувано поєднані в одне ціле та такі різноманітні пригоди — це зацікавлює, а створені авторами світи, що межують з нашим сьогоденням у вимірах історії та фантазій їх авторів, не відпускають.

Спитайте Мієчку
Євгенія Кузнєцова

Абсолютно нічого особливого не очікувала від цієї книжки, ще й імена Мієчка та Лілічка спочатку дратували своєю формою, бо про дорослих було б краще Мія та Ліля, а не оці от дитячі звертання.

Але досить швидко я втягнулася в сільський побут, такий мені знайомий з моїх дитячих спогадів, в емоційні переживання героїнь, тож імена стали здаватися цілком доречними в ключі характерів героїнь.

Жінки — бличнючки, але дуже різні за характерами і кожна має свою жіночу та людську долю. І хоча їм за сорок, трапилося так, що вони не знають, як то їм жити далі. Щоб знайти рівновагу та відповіді на свої життєві виклики, вони їдуть в село до бабусі, як робили це, коли були ще дітьми та підлітками. Але тут до всього додаються ще й дуже оригінальна бабуся Теодора, їх мама, дочка Теодори, а ще... індійська кузина. Тож літні канікули будуть веселими для всіх, а у старій хатинці завирують серіальні пристрасті.

Крім усього, як можна в такій історії забути про кота, тим більше, якщо він рудий.
Отож компанія збирається неоднорідна, в кожної героїні свої проблеми, свої погляди на життя, на способи, якими можна подолати труднощі. І все це в коловороті літніх городніх турбот, розмов щодня про все. А навколо буяє літо, природа, малина, трави, садок з яблунями, гарбузи на городі.

Це літня, ностальгічна та легка книжка, що допоможе відпочити після важкого стресового дня, в той же час можливо змусить замислитися про сім”ю, про любов, про стосунки між рідними, про доброту, про жінок та чоловіків, спогади про дитинство та юність.

Дуже атмосферна, комфортна, ідилічна, в чомусь наївна історія, трішки з добрим гумором, яка допоможе прожити ще один важкий день в нашому житті, можливо забути старі сімейні образи, знайти порозуміння зі своїми рідними.