Нора Джемісін

Друга частина читалася легше і сподобалася більше за початок трилогії. Можливо через те, що вже знайомий з місцевою світобудовою, можливо, бо географія книги є меншою. Так, основні дії відбуваються у двох локаціях: і якщо устрій першої більш-менш детально розкрито, то друга не має виразних ознак (окрім назви, яка пов'язана з важливим сюжетним ходом трилогії).
В цій частині виокремлюється протиборчі сторони, антагоністи та протагоністи. Тоді як попередня частина ***СПОЙЛЕР**** була зосереджена на головній героїні у три різні періоди її життя, то в цій переважно лінійна структура викладу. Хоча на Ессун зосереджена основна увага, частина приділена її доньці, а ще трансформації Щафи. Проте якось не вдається перейнятися долями другорядних героїв, після смерті яких швидко забувається про їх попередню роль. Та і взагалі не вдається переживати за долі героїв книги. А доньку головної героїні навіть навпаки можна і зненавидіти, хоча вона і робить все лише для того, щоб вижити (маніпулюючи і вбиваючи, от такі діти в цьому світі. Цікаво побачити її зустріч з матір'ю, яке як думаю має відбутися у третій частині. На чиїй стороні буде вона? Якось не здивуюся навіть, якщо вона вб'є свою маму (або принаймні спробує), бо виходячи з другої частини поки жодних передумов, що це буде зустріч двох осіб, які давно не бачилися та які сумують одна за одною (бо навіть Есун за доньку 90% книги не згадувала, а в першій всі думки були про неї).
В цілому, друга частина стала певним затишком, в якій розкрили багато секретів, розставили фігури перед фіналом, який має бути динамічнішим, адже Пора вступає в силу, а одна з локацій більше не життєздатна.

Чудове завершення незвичної фентезійної трилогії. Авторка повністю заслужила усі свої нагороди. Якби ж ще знайшов такі оригінальні романи — одразу б приступив до читання, але поки що на горизонті нічого схожого не видніється.
Маст рід
Нескінченність\10

Це просто приголомшливо! Це неймовірна історія, яка сотні разів розіб'є та зцілить ваше серце, від якої буде важко відірватися, яка ще довго буде змушувати у думках повертатися у Затишшя.

Я безмежно вдячна видавництву "Богдан", що вони переклали цей шедевр для українських читачів. І дуже сподіваюсь, що цю епічну історію екранізують, бо вона того варта!

Я у захваті, думаю, ця трилогія залишиться найкращим прочитаним весни. Мені стільки всього у ній відгукнулося, наразі навіть складно скласти всі думки і здається, що я не зможу у відгуку передати усю ту бурю емоцій та захвату! Мені вже хочеться повернутися, щось перечитати.

Острів Меов та Кастрима - мої улюблені образи у даному творі, образи, які мають привести читача до висновку, що щасливе існування на планеті можливе у порозумінні, прийнятті та взаємодії усіх його частинок, усіх мільярдів граней діаманту, яким насправді є людство.

Оригінальний задум, цікава історія - це лише зачин. На мою думку, нелінійний виклад подій, всі оті розставлені гачки, які спрацьовують у потрібний момент, усі відсилки, усі карколомні повороти сюжету та відкриття таємниць минулого чи прихованих мотивів, етично складні вибори героїв - це головні запоруки успіху творів Нори Джемісін.

Також ця книга яскраво підсвічує проблематику сім'ї, стосунків всередині та із громадою. Гарно показано важливість не лише кровної спорідненості, а й знайденої сім'ї та загалом важливість пошуку власних споріднених душ, людей, які любитимуть і прийматимуть тебе беззастережно.

Думаю ніхто не сумнівається, що люди у своїх прагненнях часто недооцінюють можливі наслідки і можуть, перебуваючи в полоні амбіцій або ж переконливих харизматичних неуків, насправді розламати Землю. У цьому творі, якщо вникнути глибше, класно підсвічена екологічна проблематика.

Дивує та вражає, як авторка встигла стільки всього розповісти, так наситити текст сенсами, і при цьому вкластися у 3 книги до 400 сторінок кожна. І тут не лише епічна історія за задумом, а й розкішна структура, в певні моменти нелінійна зі стрибками по часових відрізках, зі спритним плетінням оповіді.

Мліла я і від любовних ліній, від того, як передана здатність любові врятувати або ж знищити. Яка любов гармонійна навіть в момент апокаліпсиса, яка любов багатогранна, милосердна та руйнівна водночас. А в самому кінці - вічна, як романтична, так і материнська.

Я думаю, що лінію стосунків Ессун та Нассун, матері та доньки, можна обговорювати дуже довго, і це буде сповнено емоцій та сенсів. Варіантів розвитку подій уявити можна було багато, у певні моменти мені хотілося спитати авторку: ну чому саме так відбувається, чому вони мають переживати цей жах... Але дочитавши до останньої сторінки я навіть не зрозуміла, а швидше відчула, що їхні долі написано саме так, якнайщиріше, дуже трагічно, але при цьому надзвичайно сильно та драматично, і я захоплююсь усім, що таким чином змогла підсвітити авторка. І так, ці події я мала змогу прожити максимально, бо моя донька зараз на рік старша, ніж книжкова Нассун. "Розламана земля" потрапила в мою бібліотеку у надзвичайно доречний момент. І я дуже хочу, щоб донька теж прочитала її, але все ж через кілька років. Сама теж буду перечитувати, впевнена в цьому!

Трилогія "Розламана земля" стала своєрідним вулканічним виверженням у моєму читацькому досвіді, навіть скажімо, власним Місяцем моєї Землі. Я вже багато що не зможу сприймати як раніше, але це прекрасно. Як би сказала Ессун: Я ніколи не перестану рухатися вперед і ніколи не перестану боротися за кращий світ!❤️‍🔥

Анотація була досить похмурою, тож з мого боку це був свідомий експеримент, також раджу все ж спочатку хоча б переглянути додатки в кінці книжки, щоб не спотикатися на нових словах, виразах, назвах).

Та й починає авторка з козирів: на першій же сторінці наша героїня-вчителька Ессун знаходить вдома мертвим свого малолітнього сина, чоловік із дочкою-орогенкою теж зник, і в цей же час трапляється черговий сильний землетрус…

Уявімо, що ви народилися з певною здібністю, орогенією (здатністю впливати на сейсмічну активність через маніпуляції з тепловою, кінетичною та спорідненими формами енергії). Що це – дар, чи прокляття у світі Затишшя (саме так називається континент у всесвіті Джемісін). Бо ж ніж у руках професіонала може нагодувати голодних, спасти життя, якщо він в руках хірурга, а може вбити людину. А як щодо вбивства десятків тисяч одночасно?

От тому то і створена Опора, де магів-орогенів навчають справлятися зі своїми надсилами, щоб вони допомагали, а не шкодили. Але якими методами навчають малих неотес (ненавчених ще дітей-орогенів) в цьому ордері? Чим, знайдені по всьому континенту талановиті діти, мають розплатитися за це навчання в подальшому житті. І чому більшість людей боїться орогенів, навіть дуже вмілих, які опанували владання, мають багато досвіду і неодноразово спасали звичайних людей від знищення цілими громадами, допомагали виживати містам і цілим регіонам, і людство все рівно зве їх зневажливо рожня?

Світ, в якому відбувається наша історія, з самого початку несправедливий і потребує змін. Всі переймаються виживанням і лише своїми потребами. Чи знайдуться люди, які теж відчувають, що світові пора змінитися. Батечко-земля (дуже незвично для нас, але земля у цьому світі чоловічого роду, що дуже показово, як на мене) багато тисячоліть тому розізлився на людей, тож тепер постійно їх знищує, часто їх же руками, або руками орогенів.

Дамая, Сієніта, Ессун – все своє життя зіштовхувалися з упередженим ставленням до себе, як орогенок, їм приходилося виживати у складному, жорсткому, жорстокому, постапокаліптичному світі, де людство вже не одне століття намагається хоч якось існувати серед землетрусів, вивержень вулканів, цунамі, і періодичних довгих П’ятих пір, коли тягнеться вічна Зима, остання передбачається, що взагалі затягнеться на тисячоліття, хоча про це поки що здогадуються лише одиниці.

Дівчинка, юнка, доросла жінка – всі вони цільні, самодостатні, талановиті, цілеспрямовані натури, які намагаються знайти своє місце в навколишньому непривітному світі, серед інших людей, орогенів та інших рас, і попри всі біди та горе зостатися Людиною, кожного дня роблячи моральний вибір, як вчинити, маючи в собі дар, що може спасти, а може і вбити.

У авторки небагато описів світу, скоріше ми пізнаємо цей фантазійний світ очима і подіями в житті наших героїнь, їх почуттями, вчинками, стосунками з іншими героями. Крім героїв-орогенів, є ще звичайні люди-тишняки, хранителі (дуже іронічна назва, як виявиться згодом), каменежери (рідкісна раса розумних гуманоїдів).

Чи відповідальне людство за те, чому батечко-Земля розлютився. А екологія. А суспільні відносини серед різних прошарків суспільства. А моральні вибори, з якими живуть, і кожного дня стикаються з необхідністю робити їх, люди у цьому непростому світі. І взагалі, ці моральні та етичні принципи, за якими живуть люди в цьому всесвіті, вони збігаються з моральними та етичними принципами сучасного нам людства, чи може людства в інші епохи. І це лише мала частка проблем і питань в одному романі.

А ще в романі є згадки про попередні 12 Пір: Задушливу, Кислотну, Пору зубів, Пору шаленства та інші, певні характеристики цих пір авторка брала з реальних історичних епох та подій чи катаклізмів нашої людської історії.

На жаль, світ, який створила Нора Джемісін, дуже травмований, недарма ж цикл називається «Разламана земля», що в прямому, що в переносному значенні, то ж і герої у творі всі теж травмовані та поламані, хто ззовні, хто зсередини. Але всі якимось чудом намагаються зібрати себе докупи, втриматися на краєчку прірви, не впасти в океан болю, страждань, розчарувань, вижити попри все і спробувати змінити несправедливий світ на краще.

Дія роману відбувається на континенті з іронічною назвою Затишшя, адже ця земля періодично потерпає від сейсмічної активності, вивержень вулканів, попелопадів, а раз на декілька століть настає П'ята пора — аномальна зима, що приносить холод, голод, кінець світу. І в таких умовах люди намагаються вижити, продовжити рід, зберегти знання.
Світоустрій вражає, він поданий надзвичайно продумано до найдрібніших деталей. Історія і зачаровує, й жахає, але байдужим точно не залишить, тримає у напрузі до самого фіналу і вимагає читати продовження.

"Усе змінюється під час Пори".

Я знову повернулася у Затишшя. Друга частина виявилася навіть цікавішою, ніж перша. Крім того, її вже легше читати, бо є краще розуміння авторської термінології, досліджувати, вникати у історію комфортніше.

Це все той же ретельно до дрібниць продуманий світ. Та пише авторка так майстрено, що складність не відштовхує, а навпаки, мотивує ще глибше зануритися у цю історію. Цікаво, що у чомусь ця трилогія — це посібник для виживання.

Також багато можна говорити про надзвичайно неординарну, дуже оригінальну систему магії. Попри деякі пояснення, все ж залишається багато питань про зв'язок або ж тотожність магії та орогенії, її походження, закономірності, і прагнення все це осягнути змушує просто прикіпити до книги.

Ближче до перебігу подій.
Перша книга наприкінці вражає моментом знищення Меову, острову, що проіснував кілька тисячоліть, запорукою благополуччя якого було мирне співіснування із орогенами, я не викоритсання їх як знарядь, чим займалася Опора в імперській частині материка. Руйнується острів, який мав стати надійним прихистком для Сієни та її родини. І за іронією, саме вибір орогенки стишити вулкан, котрий перед втечею вона розбудила за допомогою обеліска, і тим самим, зробити добро, врятувати "тишняків", став для неї фатальним. Сієніта втрачає Іннона, якого вбиває хранитель, каменежерка забирає невідомо куди Алебастра. Залишившись самотньою, обіцявши врятувати сина, вона вибирає власноруч вбити свого маленького Кору, щоб той не потрапив до рук Щафи, який знав її ще Дамаєю, і який неодмінно прирече її Кору на буття "овоча" у ролі станційного наглядача котрогось із вузлових центрів 💔💔💔.

Здається неможливим, що Сієніта все ж пережила це, знайшла в собі сили жити далі, а не кинулася мстиво руйнувати джерела смертей її найрідніших. Вона пробує знову з нуля будувати своє життя, знаходить прихисток у Тіримо в ролі Ессун, вибирає знову створити сім'ю. І описані події пов'язують нам ці три, як думалося спочатку, долі в одну.

Дівчинка Дамая, що подолала перші випробування, які часто руйнували малу рожню. Вона пристосувалася, виборола собі місце в структурі Опори під іменем Сієніти. І вона ж знайшла в собі сили після величезної трагедії, спробувати жити далі під іменем Ессун.

Цікавим є також те, що саме через зв’язок орогенки із обелісками, вона і привернула увагу Гоа. І усі ці події мають змінити світ.

Тонкі виявляється Біноф із минулого Дамаї, і це далеко не малоймовірний збіг, бо мала з родини старійшин роками слідкувала за Дамаєю-Сієнітою-Ессун.

Крихти історії обелісків, які будували або ж створювали в Отворі в Опорі.

Трохи відвертості від Гоа, якому Ессун довіряє більше, ніж людям із громи. А ще зустріч Лерни і, о повороти долі, Алебастра!

У сьогоденні існує неможлива грома, захована у велетенській підземній жеоді. Вона змушена/вирішує відкласти пошуки доньки, бо апокаліпсис ще триває і постійно змінює її плани. Бо Гоа зараз не може відчути Нассун. Бо Алебастр хоче, щоб вона спинила невідворотню тисячолітню Пору, щоб припинила виникнення Пори взагалі.

Просто треба "... піймати ржавий Місяць"!!!

У "Брамі обелісків" ми дізнаємося ще більше про каменежерів, про долю Щафи після Меову, нові природні загрози Пори та зради людей у громі.

Вражає сюжетна лінія Нассун: подорож світом на краю загибелі поруч із татом, якого вона безмежно любить, але раптом повністю усвідомлює, що саме той, хто має безумовно любити та захищати, є найбільшою загрозою її життю.

Доля цієї маленької, але такої мужньої дівчинки, те, як рано доводиться їй подорослішати, те, скільки жахливих випробувань випало їй - це найглибше зачепило мене у другій книзі.

"Її дитинство вмирає, разом з усіма його замірами й сенсом. Та це краще, ніж якби померла вона вся, розуміє Нассун".

А фінал книги знову розбиває серце і, неначе магнітом, тягне розгорнути "Кам’яні небеса"...

Якби ж все частіше з'являлись такі незвичайні фантастичні романи — жити та читати стало би набагато сумніше. Адже такі діаманти і повинні з'являтись раз у десятиліття, даруючи нам щось "не з цього світу".
Не можу виділяти якусь з трьох частин окремо — для мене вся трилогія була несподіваним та прекрасним відкриттям. Після прочитання першої книги я зрозумів, чому авторка отримала так багато провідних нагород у області фантастичної літератури. Друга і третя частини принесли не менш задоволення, а уся повна історія змусила полюбити цей світ і оповідь.
Читати. Читати. Читати.
нескінченість\10

Історія неймовірна й однозначно відправляється в список улюблених. Стиль написання, світобудова і те, як читача занурюють у цей світ — те, заради чого я б радила прочитати цю книгу всім. (А найбільше — тим, кому хочеться чогось новенького серед одноманітних фентезійних світів).

Моменти, яким спочатку не надаєш значення, стають тими, заради яких безліч разів повертаєшся до початку книги, щоб перечитати, коли нарешті приходить усвідомлення чи розкривається якась таємниця і я вважаю це найкращою частиною.

І якщо ви все ж вирішили взятися за цю історію, то не забувайте про словник в кінці книжки, бо без нього наврядчи зрозумієте багато!!

До того ж, незрозумілі терміни це не єдина причина, чому деякі розділи можуть даватися важко. Тож не варто очікувати історії з легкою атмосферою. Ця книга — скоріше невловима тривога, яка постійно нависає десь за спиною. Але яка ще може бути атмосфера в історії про кінець світу, правда ж?

Завершення трилогії "Розламана земля" далося мені не легко, і як би я не хотіла записати себе до списку фанатів цієї серії та авторки, на жаль, не можу цього зробити, але про все по порядку👇🏻 (без спойлерів до попередніх частин)

Я приступила до третьої книги через два місяці після прочитання другої, і, можливо, це зіграло свою роль. Я трохи підзабула деякі моменти, і мені здавалося, що я на 60% не розумію влаштування цього світу. Чи то оповідь така, і через особу оповідача всі ці світоустрійні моменти не пояснюються доступно, чи то я тупа, але я дуже часто до кінця не доганяла, що відбувається🥹 У мене рідко буває таке, що я читаю і думками відлітаю кудись, читаючи автоматично, і не розуміючи, що на тих сторінках відбувається (хіба якщо я тривожуся через щось, і ці думки мене не покидають), але з цією книжкою сталося саме так. Лише кілька моментів змусили мене відкрити рота від здивування, але це були рідкі випадки🤷🏻‍♀️

Не втомлюся повторювати, що ці книги підійдуть для тих, хто задовбався від фентезі, де герої головні — підлітки, присутня типова боротьба добра та зла, магія — це коли будь-що можна досягти буквально клацанням пальців, а на головному антагоністі спрацює Наруто-терапія. У цій серії дуже цікавий світоустрій, доросла головна героїня Ессун — крашиха нереальна, вчинки персонажів, жорстокі, й світ навколо них такий самий. Весь час панує атмосфера невідворотного лиха. Впевнена, чогось схожого ви ще не читали. 1/3 оповіді від другої особи. Стільки нових слів придумала авторка, і так оперує наявними, що в мене голова тріскала від цього об'єму інформації. І це класно, прикольно. Це щось освіжаюче в світі фентезі. Але, особисто мені не вистачило динаміки. Знову, як і в першій половині другої частини, кудись ми йдемо, йдемо і йдемо... А в кінці все сталося так швидко, і... Я не знаю, що я хотіла від цієї кінцівки, але чогось трохи іншого? Ааа, в мене всі слова та думки кудись розлітаються, коли я намагаюся висловити свої емоції на рахунок цієї серії😅

Розумію, що перша частина зайшла мені найбільше, хоч там я і страждала від нерозуміння також, адже стільки всього нового, а пояснень катма. Але чомусь друга та третя книги сподобалися менше. І мені через це сумно, виню сама себе за те, що читала якось неуважно, чи що, і багато моментів не розуміла так, як мала б🥲

Але я точно не ставлю хрест на авторці. Вона така ідейна, і її погляд на те, яким має бути світоустрій у фентезі та її цінності співпадають з моїми, тому, якщо в нас буде виходити ще щось її авторства, я обов'язково зверну увагу.

Це просто надзвичайне, приголомшливе постмодерне феміністичне фентезі.

Останніми місяцями серед прочитаних книг і переглянутих серіалів мені найбільше відгукувалася тематика постаапокаліпсису, кінця світу, його порятунку і решта в такому роді. Тому вибір трилогії "Розламана земля" став логічним продовженням, яке ще й однозначно дуже збагатило мій читацький досвід.

Відразу привертає увагу звучна присвята "Усім, кому доводиться виборювати повагу, даровану іншим беззастережно". І це направду історія про сильних жінок, яким доведеться протистояти як псевдо-об'єктивно-історичним обмеженням, так і суто суб'єктивним забобонним страхам та заборонам.

Вже на перших сторінках авторка робить дуже боляче, бо ти читаєш про вбивство дитини, маленького трирічного хлопчика, і коли дізнаєшся ще й хто його вбив.... Загалом присутні багато тригерів: катастрофи, біженці, вбивства, інші випробування.

І в той же час, коли мати знаходить тіло сина, якийсь чоловік у прямому сенсі розламує землю (земну кору тобто), розколюючи край Затишшя - назва іронічна і дуже влучна як на мене. Безперечно цей вчинок призведе до тисячолітньої екокатастрофи, яку ніщо не переживе.

Також, як останню частину пазлу, авторка згадує істоту, що начебто як вилуплюється протягом кількох днів із якоїсь брили, і що ця істота точно буде важливою для контексту подальших подій.

В Нори Джемісін дуже багата мова оповіді, вона майстерно описує всілякі тонкощі, дрібниці на перший погляд, які створюють якусь таку особливу атмосферу, що дозволяє дуже точно уявити описані події, місця, героїв. Щось, до речі, мені здалося схожим на світ Відьмака, на їхніх чародійок та чарівників, інтриги Капітулу, складнощі опанування магією.

Особливістю цього фентезійного світу є складна світобудова, своєрідні релігійні вірування, якась каменаука, кристали, обеліски, Батечко Земля, орогени, хранителі, сягосапи, Опора.... Дуже добре, що в кінці є словник, але все ж до багатьох висловів та термінів потрібно звикнути.

Доволі багато героїв з'являються одразу, але в певний момент виділяються:

🔹️Ессун🔹️ жінка, сина якої убили, а дочку викрали, і вона вирушає на її порятунок,

🔹️Дамая🔹️ дівчинка, прокляття якої так лякає її батьків, що ті віддають малу хранителеві, бо не мрдуть дати їй раду,

🔹️Сієніта🔹️ чотириперсниця, імперська орогенка, яка повинна навчатися, а також народити (виступає тут радше в ролі інкубатора) від десятиперсника ордену для подальшого підвищення та отримання більших прав розпоряджатися власним життям.

І сюжет так в подальшому закручується, відкриває такі таємниці та приховані мотиви, що неймовірно дивує та стає не одним струсом для уяви читача.

Це історія світу, яка, якщо зацікавить, здатна поглинути цілком і подарувати таку необхідну багатьом з нас втечу від реальності, бодай на кілька годин. Кілька дуже неординарних і насичених годин❤️‍🔥💔❤️‍🩹.

Далі буде відгук на наступні частини 💞

Якщо ви втомились від 18-річних героїнь, які рятують світ скачучи від одного кавалера до іншого. Якщо вам набрид типовий сетінг «меча та магії» та стандартні магічні системи.

Якщо вам цікаво дізнатись на що ладна піти мати, щоб врятувати свою дитину - вам треба читати цю серію.
Це щось неймовірно прекрасне - унікальний світ, поділений на касти заради того, щоб пережити «пʼяту пору», час, що настає після масштабного землетрусу. Магія, що завʼязана на вміння контролювати геологічні процеси і контроль тих, хто контролює геологію.
Жодних Мері чи Марті Сью, кожен персонаж має свій розвиток, що призводить нас до розуміння причинно-наслідкових зв’язків різних дій.
Єдине про що я шкодую в цій книзі, що неможливо стерти спогади про її прочитання, щоб прочитати її вперше наново.

Дія роману відбувається на континенті з іронічною назвою Затишшя, адже ця земля періодично потерпає від сейсмічної активності, вивержень вулканів, попелопадів, а раз на декілька століть настає П'ята пора - аномальна зима, що приносить холод, голод, кінець світу. І в таких умовах люди намагаються вижити, продовжити рід, зберегти знання.
Світоустрій вражає, він поданий надзвичайно продумано до найдрібніших деталей. Історія і заворожує, й жахає, але точно байдужим не залишить, тримає в напрузі до самого фіналу і вимагає читати продовження.