Я не думала, що в Пенелопи будуть книги гірше ніж “Зіпсований” та “Схованка”, але як же я помилялась……..

Про що книга: «Вимикач» продовжує цикл про Вершників. Цього разу — Деймон, найскаженіший з усіх. Позиціонується як "темний", "складний", "глибоко травмований".

Як розвивався сюжет:

Динаміка книги просто “ебейша” як то кажуть. Книга немаленька, складається з 624 сторінок. І найголовніший екшн почався приблизно аж НА 600 сторінці!

~Spoiler-зона~

Десь 75% цієї книги — це просто: Вінтер щось робить, а Деймон спостерігає за нею з кутка. Підлога скрипить, чуємо стукіт його кроків, повітря важке від його присутності, дихання торкається її щоки, а потім шепіт: "Я тебе знищу".
Ви не уявляєте, скільки там подібних сцен…

До самої історії в мене дуже багато запитань:
Що за валяння в спальні з Бенкс? Він реально роздивлявся її тіло? Як же це по братські
Що це за “дитячий” прикол в туалеті вчителів? Це рівень Вершників?
Що за ганебна ситуація з кров'ю свині та вчителем? Ріка не розуміла, що з нею фліртують? Обговорити з нею — не варіант? Як Алекс на це погодилась?
Чому в перших двох книгах не було про те що Еріка знала Вінтер? Що це за найкращі друзі котрі не згадали під час пожежної тривоги? Що це за НАЙКРАЩІ друзі котрі були, щоб були?
Де Бенкс в підлітковому житті Деймона??? Це ж заради неї він став таким!
А скільки було описів Ріки! Дві книги він казав яка вона сука, як вона його бісить, а тут зараз він каже яка вона весела і класна, і можна було би з нею провести “час”.
Тема Віла: він його "найкращий друг", а в книзі його немає навіть у 5%.
“Визвольна місія” - ага, як завжди. Така “класна” мафія, що не помічає, як до місця з бранцями пробирається кілька людей.
Часто беремо на “визвольну місію” - людину з вадами зору?
Часто займаємося любов'ю одразу після поранення, а потім згадуємо про поранення з котрого весь час йде кров, і тільки тоді йдемо до лікарні в крові?

Ситуація з "мамою" мене просто виморозила. Від Пенелопи відчувались часткові виправдання.
Ну так, не справжня мати. Ну так, хотіли якнайкраще, зробити з нього чоловіка.
Типу: "Ну, так, розбещувала… Ну так, він дитина… Але ж я не справжня мати…"
Коротше, крінж.

Виправдання з ситуацією з катером…Та камон…Виправдання — "я не хотів, я думав не так" — так не працює!
Судять не за думками, а за вчинками. Ти взяв участь. Людина мало не загинула. Все.

Про стиль написання:
Пенелопа стрибає між часовими лініями — 3 роки тому, 5, 13…
І навіть у цих лініях — ще більше стрибків. Виглядало як "ось тут було це, а ще ось це, і ще оце", і так часто й безладно, що вже не розумієш, що відбувається "зараз". Бо “зараз” було ще глав п’ять тому.

Єдиний плюс для мене — відверті сцени. Гарячі 😏 Але це — єдине, що у Пенелопи виходить добре.

Герої:
Вінтер
Спочатку цікаво — героїня з такими вадами. Амбіційна — за це плюс.
Але… боже, яка вона тупа.
Сама запропонувала зняти те відео — сама посадила :)
Їй було байдуже, хто її переслідує, з ким проводить час. Не намагалася дізнатися його ім’я. А потім — "О боже, це Деймон Торренс?!" — і посадила його у в’язницю.

Деймон - В мене були великі сподівання. Всі кричали, що ми нарешті його зрозуміємо і пробачимо.
Спойлер: ні.
Дитинство — не виправдання. Його вчинки — огидні. Особливо те, що він робив з Вінтер.
Я не розумію головного мотиву. Що заважало їм бути разом? Навіщо переслідувати сліпу дівчину? Навіщо ображати всіх?
Вбивати людей, бо тобі боляче? Це не працює.
Він сам каже, що люди з таким минулим мають спокутувати провину. Але сам — відмовляється.


Романтична лінія:
Більш токсичних і аб’юзивних стосунків я ще не бачила.
В це кохання я не повірила. 700 сторінок розмазні:
"я її хочу" — "я її не хочу" — "я її не жадаю".
Кохання через біль і приниження? Це кохання?
Я чекала дарк-роман. Щоб він слідкував за нею, благав пробачення. Щоб його роз’їдала любов і ненависть, і в якийсь момент він завдав їй болю у найгірший спосіб. Щоб це поглинуло її.
А ми що отримали? Порожні погрози, фальшива драма, тявкання.
Назвав її шльондрою — вона образилась. Потім він розповів про свою травму — вона вже визнає “вічну любов”.


Суб’єктивна оцінка:
Сюжет ніякий. Мені не було цікаво.
Мораль книги — відсутня. Я очікувала усвідомлення від Деймона. Але він як був лайном, так і залишився.
надмірний драматизм, проблемні персонажі та непотрібні сюжетні повороти зробили її майже нестерпною для читання.
⅕. 1 чисто за спайсі сцени.

«З любові усе можливо»

Жанри/теги: повільне горіння, детектив, міське фентезі, перевертні / вампіри / фейрі / відьми
Атмосфера: дощ у великому місті.

🧩 Про що книга:
Місто Півмісяця», а саме першій книзі циклу «Дім Землі та Крові», розповідається історія напівфейки-напівлюдини Брайс Квінлан, яка прагне помсти в світі, повному магії та небезпеки.
Брайс Квінлан працює в антикварній галереї в місті, де мешкають і ангели, і демони. Життя Брайс кардинально змінюється, коли вона стає свідком жорстокого вбивства своєї найкращої подруги. Винуватця знайдено, але Брайс відчуває, що розгадка не така проста, і починає проводити власне розслідування.
В процесі пошуків Брайс зустрічає Ганта, який є представником однієї з найпотужніших рас у світі міста Півмісяця. Разом вони розпочинають власне розслідування, в процесі якого з’ясовують, що за вбивством може стояти щось більш складне та загрозливе, ніж вони могли уявляти. Їм доведеться боротися з небезпекою та ризикувати власним життям, щоб розгадати та протистояти темним силам, які погрожують місту.

Класичний детектив із фентезійним антуражем.

🌧 Атмосфера
Книгу можна умовно поділити на частини: вступ, детективне розслідування, кульмінація. Атмосфера змінюється грамотно — від затягнутого болота втрати до стрімкого сюжету з демонами.
Нагадало мені серіал «Люцифер»/"Баффі": трохи драми, трохи гумору, багато інтриг.

Сюжет передбачуваний, але це не псує враження. Просто не очікуйте твістів в стилі Гілліана Флінн.

🧙‍♀️ Герої
Вся історія — це Брайс і Гант.

- Брайс — напівфейка, напівлюдина, тусовщиця з вигляду, але глибоко всередині — герой, що сам себе розриває між обов'язком і болем втрати.

- Гант — павший янгол, раб і кілер, Умбра Мортіс (звучить як пароль до вай-фаю Темного Лорда).

Не можу сказати, що вони прям особо чимось виділились від інших головних персонажів Сари Маас. Але тут коли разом дуже цікаво та спекотно за ними доглядати) Їхній тандем тримає на собі весь сюжет.

💞 Романтична лінія
Одна з найкращих "хімій", які я читала. Зачипало на фізичному рівні. Це той випадок коли можна сказати, що для спайсі сцен зовсім не треба фізична близкість.

🌍 Світ
Це однозначно унікальний світ.
Сучасне місто з технологіями, відеонаглядом, таксі та смартфонами — у поєднанні з фейрі, янголами, відьмами, демонічними зміями й магією.
Це може дезорієнтувати, але водночас саме це і приваблює. Хочеться гуглити карти світу, дивитися фан-відео, вивчати раси…

🎭 Теми, які розкриті
- Довіра
- Біль втрати
- Самотність
- Складність родинних зв’язків
- Обов’язок і свобода

🧨 Кінцівка
Досить логічна — без ефекту "все перевернулося",є емоційне завершення.

❌ Мінуси
- Авторка одразу кидає в глибокий всесвіт — без пояснень. В перші сторінки відчуття, ніби тебе підключили до енциклопедії на шаленій швидкості.

(Класика Масс — але новачкам може бути важко.)

✔️ Підсумок
Книга змусила мене і сміятися, і плакати, і затримувати дихання.
Підійде тим, хто:
- любить урбан-фентезі з незвичним світоустроєм
- хоче детектив + романтика + магія
- цінує глибоких героїв із травмою

Видно, що авторка експериментує з жанрами — і, блін, виходить дуже круто.
100% буду перечитувати. 🖤
Історія 100000/10

«Короля не робить корона»

⚠️ Увага, нижче МОЖЛИВІ СПОЙЛЕРИ!
«Королева порожнечі» — фінал, якому вдалося все.

✨ Джуд тепер у людському світі.
Без корони. Без Кардана. Без підтримки.
Живе як може: дрібні (і не дуже) замовлення від фейрі, які тусуються серед людей. І от — приходить Терін.
Так, та сама Терін. Зрадниця-сестричка.
І просить Джуд підмінити її на кілька годин.
Сумніви, образи, але… жага повернутись в Ельфгейм бере верх.
І ось вона знову — у вирі інтриг.

🔮 Ця книга — найглибша в серії.
Більше особистих тем: сестринство, самотність, втрата, довіра.
Відносини з Мадоком тут прямо на грані фолу.
А ще — купа знайомих персонажів з новими фарбами:
Дуб, Оріана, Нікасія, привіт, гримуча бабця Гріма Моґ — у кожного своя міні-арка, і це дуже тішить.

❤️‍🔥 Кардан розкрився на повну.
Так, корона ще набік, трон розвалений — але тепер він справжній правитель.
Хитрий, сильний, непередбачуваний.
Його сцени з Джуд — не ваніль, а справжня емоційна гойдалка.

📚 Кінцівка — ідеальна.
Без поспіху, без провисань, саме так, як треба.
Закрила останню сторінку й видала: «Оце так!»

💬 Висновок:
Ця серія варта вашого часу.
Вона не просто про любов і фейрі — вона про владу, характер, стратегію й вибір.

«Владу завжди легше захопити, ніж утримати»

«Лихий король» — частина 2. Може бути СПОЙЛЕР, якщо не читали першу! 🙈

💥 Джуд зробила хід конем:
Обманом посадила Кардана на трон і тепер він слухається її рівно рік і один день.
І от якщо на старті це звучало як вічність — під кінець усе стає дуже хитким.
Кардан нестабільний. Дуб ще не доріс. Ельфгейм — у небезпеці.

💫 Друга частина серії не поступається першій — я знову сиділа як на голках.
Події шалено динамічні, інтриги — складніші, темп — високий.
Якщо перша частина книга трохи більше показувала «побут» при володарюванні, то в другій половині - уже чиста політична гра на виживання.

👑 Джуд — ще сильніша.
Вона стала стриманішою, розумнішою, навчилась рахувати кроки на кілька вперед.
Без друзів. Без підтримки. З мізером довіри — але вона тягне.
БОГИНЯ.

❤️‍🔥 Кардан і “романтична лінія” — meh.
Хімії, як і раніше, майже нема. Потенціал був, але його знову не розкрили.
Просто дивні емоції + кілька моментів = типу кохання?

🚨 Фінал — УХ!
Не чекала. Взагалі. Ні з того, ні з сього — БАЦ.
Закінчення примусило зависнути з відкритим ротом.

Я думала, це буде просте підліткове фентезі, яке читатиму тиждень... А проковтнула за ніч 🙈
Було цікаво, емоційно, насичено та інтригуюче!

📖 Мова легка, сюжет затягує з перших сторінок. Книгу реально прочитати за добу — і не тому, що вона коротка, а тому що відкласти її важко.

🧚‍♀️ Світ — казковий, яскравий, зі своїми расами, законами та створіннями. Трохи схоже на злу казку — таку, де фейрі гарні зовні, але гнилі зсередини.

👧 Джуд Дуарте — просто вау! Сильна, вольова, рішуча, честолюбна. Не боїться складних рішень, шарить у політиці, бачить мету — не бачить перешкод.
Її дуже хочеться підтримати, бо вона дійсно гідна головна героїня.

💔 Єдине, що розчарувало — роман з Карданом.
Очікувала сильну лінію «від ненависті до кохання», але отримала: є ненависть — і раптово є любов. Де розвиток, де хімія? 🤷‍♀️
Якось не переконливо.

⚔️ Політичні ігри, зради, інтриги, повороти сюжету — усе це тут є, і зроблено дуже добре. І саме це найбільше тримає в історії.

📚 Рекомендую хоча б заради Джуд. Вона — головна причина читати цей цикл 💥