В мені от є шось таке, що тягне до "відьма і мисливець на відьом" і троп від ненависті до кохання. І тепер, прочитавши цю книжку, мені є з чим порівняти. Порівнюючи зі "Змія і голуб" хочу сказати, що саме "Безсердечний мисливець" виправдав все, що повинно бути в книгах з тематикою про відьом і мисливців. Я ковтнула книгу за два дні і хочу ще, чого не скажу про "Змію і голуба" (я не знайшла ні одної причини читати продовження, хоч воно вже є і в наявності, і в перекладі)
Дехто скаржиться на слабо прописаний всесвіт, але мені було досить всього, що описала авторка. Тим паче, що наступна книга обіцяє розкрити ще більше про всесвіт. Нестача знань у нас, як у читачів, була пропорційна тому, що знала сама Руна, бо по суті їй нікому було про це розповісти до подій революції. Тому не бачу нічого страшного в тому, що нам глибоко не розкрили всесвіту, адже, очевидно, все попереду.
Тут є любовний трикутник, але він нічим не відрізняється від багатьох трикутників, тож особливо нічого з цього приводу сказати і не можна. Хіба що те, що з кожним судженням героїні я була згодна.
Перейду до самого смаколику книжки. Героїня знає про мисливця, а мисливець здогадується про героїню, і вони грають в котика і мишку до самого кінця і це просто шикарно. Історія ведеться від імені і героїні і мисливця. Герої стикаються з проблемами і шукають їх вирішення, в той час як в "Змія і голуб" є враження, що для героїні все йде так, як треба, бо вона просто головна героїня, ще й кінець злився до того, що сама суть книги втрачається. Тут вони до останнього вороги, але з пристрастю, з грою, із загадками, з любов'ю, з ненавистю і це просто неймовірно.
З нетерпінням чекаю наступну книгу

Книжка кайфова, нічого не можу сказати. Алі як завжди гарно прописала романтику, цікавенька історія, дуже сексуальний чоловік, міжвидові відносини ііі
І я половину книжки не могла зрозуміти шо то за несумісність з вампіром. А потім як зрозуміла в кінці... Але зважаючи на всі плюси на це можна закрити очі спокійно.

З цією книгою я встановила свій рекорд по читанню, я ковтнула її за три дні, а якби не робота, то можей за два. Це не складна книжка, вона читається дуже легко, гг просто лапушка, але якщо для деяких книг це мінус, то для цієї книжки великий плюс. Ти починаєш читати її і думаєш шо зараз ця легенька історія дійде до хеппі енду і ти спокійненько відкладеш книжку і почнеш читати іншу. НІ ФІ ГА
Як почався там двіжняк, як повалив сюжет, від кінцівки я трошки афігєла, тепер прийдеться ждать другу частину. Я не поняла як так проізошло, но тепер вона одна з моїх улюблених.

Ця частина, мабуть, моя найулюбленіша (хоч я ще не прочитала останню книгу). Тут і головна героїня стає такою крутою, що я в дорослому віці заздрю її характеру, і Локвуд стає помітно кращим, як персонаж. І навіть пахне підлітковим коханням, ех. Разом з усім цим сюжет розгортається нічошний, ще й кінець книжки підігріває цікавість.

Я не можу сказати, що книга мені не сподобалась, але я точно не можу сказати, що сподобалась. Я очікувала пристрасті, адже він полює на відьм, а вона відьма. Але сталось не так як гадалось і я навіть не знаю, чи хочу читати продовження. Кінець мене зовсім порвав, я цього не зовсім очікувала і задум авторки мені незрозумілий. Наступні книжки я б прочитала тільки для того, щоб дізнатись більше про відьм крові, але точно не для того, щоб дізнатись що там буде з персонажами.