Пісня бризів

Я страшенно люблю відкривати для себе українських авторів. І Катерина Пекур з «Піснею бризів» стала неймовірним надбанням.

Книгу побачила абсолютно випадково на стенді. Спочатку зацікавила обкладинка, а потім я прочитала анотацію. І зачепило. Сильно. Різко усвідомила, що без неї не вийду. Так я випала з життя на 3 дні, читала всюди, де тільки могла.

Вона зачарувала мене всім: детально пропрацьований тоталітарний світ, де чорне переплутано з білим, а правда — з брехнею; де одне слово чи зовнішність можуть становити небезпеку не тільки для тебе, а й для оточуючих; розкриття історичних та культурних аспектів дозволять повністю зануритися в світоустрій, а паралелі на історичне минуле України ще більше підсилюють враження. Відчувається глибина персонажів, їх емоції та розвиток стосунків між різними персонажами. Розділи від героїв читаються та відчуваються по-різному; розумієш, що перед тобою окрема людина зі своїм світоглядом та характером. Сама стилістика та манера письма авторки дуже легка і приємна.

«Пісня бризів» глибоко вразила мене і я щиро переживала всі події разом з Сандою, Каруном, Лакірою, відчувала тягар поставлених перед ними виборів. Ця книга однозначно одна з найкращих почитаних за останній час, на продовження якої я буду дуже чекати.

ця книга мене розтрощила! круті дорослі персонажі, хімія між ними, цікавий світ, кінець, який розбив мені серце. Пісня бризів точно відправляється в скарбничку улюблених книжок

Уявіть собі світ, у якому перемогу здобув Воландеморт, незгодних винищили, чи запхали у глибоке підпілля, а магли стали рабами, або ще краще –
світ, де панує дистильований тоталітаризм у гармонії з інквізицією. Саме таку світобудову вимальовує авторка у першій книзі циклу про таємничих створінь –
бризів.

Як і притаманно поневолювачам є панівна раса аллонга, тобто білошкірі, світловолосі люди, які фактично є «господарями» (проведіть історично відому паралель самі знаєте з ким), пригноблені – хупара, темношкірі, добродушні та творчі люди, що фактично перебувають у власності аллонга (знову хочу провести паралель, але уже з Доббі; правда тут навіть пара шкарпеток від господаря не порятує), а також невловимі «морочники» - руді бризи, яких демонізують та
винищують, бо так склалося історично.

Ось у такому «ідеальному» суспільстві доводиться жити та працювати лікарці Санді, постійно ковтаючи образи за свою інакшість, бо бачте не вийшла кольором
волосся – воно у неї, як скаже потім один із антагоністів «медове», не здатна піднести у куб у голові двозначне число і повинна постійно доводити свою
лояльність «третьому відділу», аби не втрапити у страшний підвал на Ріногійя, 8. Самі зрозумієте, які паралелі тут просяться.

Так і жила б собі Санда у постійному страху і покорі, якби до її лікарні не
потрапив видатний конструктор богами забороненої літаючої машини – з цього моменту майже руду дівчину закрутить у шалі шпигунських ігор, роботи зі
спецоперу та пізнання власних прихованих можливостей, що здивують навіть найрідніших.

Більш того, доведеться їй стояти на краю леза між зрадою і вербуванням до
найстрашніших державних структур, ухилятися від підозр у співпраці з демонами-бризами, і все це не без допомоги агента Каруна – моторошної легенди третього відділу, який чомусь має приховані мотиви не пустити дівчину «у розхід».

Попереджаю, що кожен знайде на сторінках історії купу паралелей і свій тригер: третій відділ – як нквд, гірський світ бризів та їх розвідка – ніби воїни УПА, Санда у Гірській країні – ніби переселенка, що тікає у зловісні націоналістичні краї, стерта і переписана історія – як наша історія, що роками була схована в архівах московитів.

І останнє, та не менш важливе – любовна лінія роману. Нехай повільна і легка, та на піку свого розвитку вона змусить вас зненавидіти фінал.

Вердикт: якби Багряний писав фантастику – могло б бути дуже схоже. А тому – швиденько брати книгу до рук і насолоджуватись/біситись. Тут як у кого
вийде.

Єдине, що не припало мені до смаку – імена та назви, всі вони немов на індуїстський чи африканський лад – складні до вимови та сприйняття, проте це буде майже непомітним, бо цей ураган точно затягне вас у самісіньке його «око».