Це вперше мені випала нагода прочитати історію від української авторки, яка поринає у світ японської міфології. І це було справді щось нове, оригінальне та напрочуд гармонійне.
⠀
Заплутано, трошки затягнуто, незвично – так.
⠀
Цікаво, неповторно, інтригуюче – так так так!
⠀
Головна героїня, Рувей, зростала без батьків під суворим наглядом майстра. Але коли майстра не стало, її життя докорінно змінилося: дівчина опинилася на службі у місцевого ватажка бандитів. Там вона змушена виконувати всі його доручення. Одне з таких завдань – знайти легендарну катану Хігату 🥷
⠀
Але, як з’ясувалося, Рувей далеко не єдина, хто полює за цим загадковим артефактом.
⠀
Історія сповнена гумору та іскристого сарказму. Є трохи романтичної лінії ❤️ І, звісно ж, тут є дракон🐉
⠀
Зізнаюся, читати було нелегко – книга виявилася непростою для сприйняття, і в мене залишилося багато запитань. Однак я щиро сподіваюся, що всі ці загадки знайдуть свої відповіді у продовженні.
⠀
Ну, а оформлення 😍 ви бачили це оформлення ?! Вона бездоганно гарна 🤩
⠀
Тож із нетерпінням чекаю на другу частину 📖
Абсолютно не знала, що очікувати від цієї книги, бо хоч після презентації дуже зацікавилась нею, та все ж шпилька невпевненості залишалась, бо ж не люблю східну тематику, не моє це все. Саме тому "Залізна вдова", "Червона зима" і "Макова війна" пройшли повз мене, але тут авторка українка, тож варто спробувати, дати шанс. І шо ви собі думаєте? Ні на секунду не пошкодувала! Ба більше, вже з нетерпінням чекаю продовження, бажано одразу другу і третю книги разом 🤪
А все чому? Дуже вже зайшов стиль пані Олександри, а кількість моментів, де я відверто поґеґала, довершили свою справу, тож я тепер теж ніжно люблю Рувей 😌
Не очікувала, що Ксандер виявиться цукровою булонькою, чомусь думала, що він крутий поліцейський, але це в жодному разі не мінус, най буде 😁
Єдине, що тепер цікаво уточнити вік двійнят Ніко і Томо, бо я думала, що вони дітки, а тут "найкращий у світі Хару" 🌚
Ну і дуже сподіваюсь, що в наступних книгах буде більше Хігати 😈
Тож сміливо додаю Женця в скарбничку вдалих дебютів і можу рекомендувати до прочитання)
От так от читаєш собі книжку в азійському сеттінгу (кімоно, катана, ієрогліфи - оце всьо), і раптом герой, зайшовши в дім:
— Вечір в хату
🤡🤡🤡
Оригінальнінько, чо...
А взагалі я оце підозрюю, що десь в типографії протіряли пару перших розділів, але вирішили, що "очєвідно, що™".
Реально, от прям не вистачає якого нормального інтро — це раз, і якогось поділу чисто засобами мови для опису подій минулого і сучасного.
Бо, ну ок, ти пишеш про зараз в теперішньому часі (не сильно його, до речі, люблю, але шоуштам, зараз інакше не вміють), але блін, про те, що відбувалося кілька років тому, якось можна було писати не "іду, бачу, роблю"?
Але я таки здалася вночі і закинула на полицю недочитаних.
Просто згадала, що це ані книга на огляд, ані тим більше рукопис на розгляд, і дочитувати це, якщо не хочеться, то й не треба!
А таки не хочеться. Чому?
Ну, пару причин як раз читайте вище: відсутність інтро або хоча б органічних спроб пояснити устрій світу, та нероздільний теперішній час.
Ну а по-друге (хоча це, мабуть, вже по-третє), я зрозуміла, до чого все йде в цих двох головних героїв ще з першої появи його із Такою Легкою Ходою™ (а потім були очі, голос etc etc), і питання "чим все завершиться?" стало очевидним. Інтерес миттю пропав.
Така ясність не заважала б, насправді, дочитати, якби решта подій захопили. Чого не сталося. І ще й це іскріння в мозку, як влучно підмітили в коментарях, із суцільним "тут, зараз, іду, бачу".
При цьому я точно НЕ ставлю тег #Дафа_не_радить, адже це не прям катастрофічно поганий чи ніякий текст. Так, кримінальний жаргон чи дитячі пісеньки про наїстися хробачків в азійському сеттінгу виглядають, гм, крінжово, але зрештою, чом би й ні?
Текст просто не мій і насправді я можу його маркувати #Дафа_радить десь у добірці сучасного українського підліткового фентезі. Він свіжий, досить оригінальний, і за відсутності інших книг я б і навіть дочитала.
Просто поруч лежить Гілл, якому точно не треба підкреслювати червоним місця для редактури.
