Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці

Зізнаюсь, до прочитання цієї книги не задумувалась над тим, як працює залізниця. Що провідники і машиністи - це лише вершина айсберга, бо є ще диспетчери, чергові, колійники, вагонники, інженери, шифрувальники, розгалужений топменеджмент, що разом налічують 200 тисяч працівників. І тим більше не розуміла, на які жертви йшли ці самі люди на початку повномасштабного вторгнення.

Більшість з цих історій неможливо читати без сліз і не згадувати власний досвід лютого-березня 2022 року. Важлива книга, що на багато що відкриє очі - будете дивуватись, сумувати, тривожитись, відчувати гордість разом з  реальними людьми, що ненароком стали героями.

На початку було багато очікувань від бестселера Книжкового Арсеналу, адже подорожую потягом кожен місяць і часто задумуюсь про те, як усе влаштовано. Однак мої очікування не було виправдано, адже книжка, перш за все, про війну і залізницю, а не про залізницю і війну. Ніщо на обкладинці не натякає на це. Звісно, я могла почитати анотацію, передмову, зміст. Але хіба не обкладинка має донести загальний вайб і дати певні очікування читачу? Особливо якщо це нонфік.

Крім того, частина «про війну» написана досить немилосердно до читачів, і я розумію чому, адже війна сама по собі не милосердна. Однак виявилось, що я не готова читати про небезпеку, яка є абсолютно реальною. Обстріли, мертві діти, покалічені кінцівки - це все не вигадані деталі з трилера, а цілком актуальна небезпека. Тож часом читання було фізично і психологічно важким, і доводилось відкладати книжку. Непогано було б ставити trigger warning до таких книжок або хоча б розділів.

На враження від читання вплинула і мова в тексті. Я читала хороші книжки, написані журналістами. Але я навіть не задумувалась про це, бо ніщо в тексті не натякало на автора-журналіста. Тут же, окрім орфографічних помилок і одруків, траплялись дивні речення, які хотілось читати голосом і інтонаціями репортера ТСН. Метафори теж здавались недоречними і недолугими.

Засмутили абсолютно дивні твердження, які наче прищеплюють почуття меншовартості українцям або жалість до росіян. Наприклад, чому авторка виправдовується, що більшість українців у відомому військовому формуванні - російськомовні? Мовляв «росіяни кажуть, що ми бєндєровци, але це не правда, ми навіть російськомовні». Якщо цей пасаж орієнтований на західних читачів, його можна було б додати до західного видання. Не треба українцям прищеплювати почуття провини за те, що вони українці, люблять свою країну і поважають себе.

З позитивного. Я все ж знайшла щось пізнавальне про систему Укрзалізниці, хоч це й лише 4 розділи з 15. Наприклад, про прийом іноземних делегацій у потягах, як провідникам шили одяг з леопардовим принтом для німецької делегації або що іноземці забирають з собою легендарні підстаканники як сувенір:) а Клопотенко придумав особливе меню для прийому делегацій.

Раджу почитати про запуск нових вагонів, про які до війни ми лише мріяли, про оновлення чайного меню та створення застосунку, а також трохи про історію залізниці в Україні.

Все ж книжка вселяє довіру до УЗ й повагу до простих робітників залізниці. Деякі епізоди змушують пишатись гідністю українців та здатністю обʼєднуватись.

Не вистачило обʼєктивності в описі системи Укрзалізниці, хоча для цього був простір. По «мінусах» авторка пройшлась дуже поверхово. А однобокий погляд не додає цікавості до книжки.

Ставлю 3 зірочки за героїзм залізничників та дещо цікаве про залаштунки. Можливо, прочитавши книжку після війни, я б оцінила книжку краще, тому що вона не викликала б гострих реакцій. Однак пізнавальна складова цієї книжки не дотягує. Отже, книжка не для мене.

Наші залізничники справді Iron People, бо починаючи від колійників до начальників вокзалів, вони невпинно працюють на нашу перемогу. Мільйони врятованих життів, перевезення військових і гуманітарних вантажів в гарячі точки, ці люди виконують за мінімальні зарплати, це справжні герої. Це історія про людей і залізницю, про судьби, про покращення сервісу в умовах війни, про витримку і відданість своїй справі. Безмежна вдячність всім, хто продовжує забезпечувати функціонування основної артерії країни.