Юлія Мак

А я очікувала всього лише веселу історію про підлітків влітку у бабусі в селі. А що отримала?

А отримала чуттєву, цікаву, веселу та сумну водночас, книгу плану добра і любові, наповнену пригод підлітків у селі. А ще вона про дорослішання, про перше кохання, дискотеки, перший алкоголь.

А наші герої прості підлітки, Іринка та її компанія, її брати: Толік, Діма та Коля. І називала вона їх компанію просто Толіки. Літо вони проводили в селі і саме там відбувалося багато цікавих історій, важливих подій, як добрих, веселих так і сумних.

Читаючи книгу я ностальгувала за дитинством, хоча нічого подібного в мене не було. Але вона на стільки тепла, чуттєва, що неможливо не проникнутися. Я переживала за героїв, коли життя вносило свої корективи.

А братерська любов, особливо турбота Толіка, викликала замилування і гріла душу. Кращих відносин певно не можна знайти. Вони завжди готові підтримати і допомогти, кожна розлука робила зустрічі щасливими.

Сміялася і сумувала, переживала коли комусь було боляче, а життя часто давало привід для болю.

Але роки ідуть, вони дорослішають, але село назавжди в їх серці, вони завжди туди повертаються, зустрічаються там, згадують дитинство.

🔖 "Він завжди буде приїжджати саме в цю хату. Тут живуть його батьки. Те, заради чого кожна дитина будь-якого віку готова проїхати сотні, а то й тисячі кілометрів, щоб просто попити чаю. Біля батьків завжди почуваєшся в безпеці та любові 🥰"

Історія теплоти, ностальгії... дитинства, яке не повернути 🥺
Так багато моментів, які згадуєш зі свого життя — сімейні традиції, зустрічі, мода і уподобання тих років 😬
Частенько ставиш себе на місце Іринки і думаєш — йой, у мене було так само 😏
Моє знайомство з @mak.yuliya.mak 🇺🇦 вдалося 👏🙏

📝 Кінець 90-х, дитинство, теплі спогади 😍
І така цікава назва книги "Толіки..." хто ж вони такі ❔
А перемотувати касету олівцем ✏️, це ж така "жиза" як то кажуть 😬 Адже, я дитина 90-х, пам'ятаю всі моменти розвитку технологій — касети в магнітофоні, відеокасети, потім диски і т.д. Перші телефони, перші дискотеки 😏
Головна героїня Ірка мені особисто дуже імпонує, Грубаска, як ніжно називає один із братів, Толік 😁
✏️"Толіками" нашу компанію з чотирьох дітей почали називати якісь далекі родичі. Вони, як і багато інших, не могли відрізнити Толю від Діми..."✏️
Три брата — Толя, Коля і Діма — ті, хто все життя поряд з Ірою👌 і мені ця їх дружба, вся ця сімейна лінія, яка проходить через всю книгу, дуже подобається 🤩

Ностальгійна історія, після прочитання якої так тепло 🤍

📑 "Насправді так важко знайти людину, з якою просто добре разом. І так легко втратити її. Навіть якщо це звичайна розлука на кілька місяців — вона така болюча, аж до крові в душі"
📑 "...кадр залишиться в моїй пам'яті назавжди. У ту мить ми були щасливі й могли довірити одне одному життя, бо були впевнені: в будь-який момент сильна братерська рука витягне з прірви"
📑 "Російськомовний Київ і пафосні звички — це неминуча боротьба кожного, хто туди переїхав..."

Мій рекомендасьйон 👌

Я сміялася і плакала, плакала і сміялася. Деколи — одночасно. Книжка справді дуже хороша) Почалося як "Тореадори з Васюківки", закінчилося як "Спитайте Мієчку". Правда, по завершенню у мене враження, ніби після приємної теплої ванни мене облили холодним душем, хоч я розумію, чому так.
А ще: голодним краще не читати)
Оформлення хороше і м'яка палітурка цілком довговічно виглядає

❤️ Мабуть, ця історія не могла мені не сподобатися, бо ми з героїнею майже однолітки, і її спогади про дитинство та юнацтво дуже відгукуються.

"Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство."
Сильні сторони книги

В мене немає братів, а бабуся жила з нами в місті. Але читаючи цю книгу, я все ж таки ностальгувала й згадувала дитинство. Це дійсно дуже тепла і літня історія, написана просто та дотепно. І я рада, що читала її саме зараз, коли після зими так хочеться тепла ☀️

"Від першого й аж до останнього слова пісні мурахи бігали по всьому моєму тілу. І так було добре. Навіть краще, як у кукурудзі. Цей кадр залишиться в мої пам’яті назавжди. У ту мить ми були щасливі й могли довірити одне одному життя, бо були впевнені: в будь-який момент сильна братерська рука витягне з прірви."

"Після ситного обіду ми повлягались у «їдальні» кожен на свій рушник, який баба дала для річки. Дмитро знайшов кожному по травинці, звелів взяти травинку в рот і висмоктувати сік. Так, каже, в усіх фільмах роблять: лежать і роздивляються чисте блакитне небо, на якому час від часу вимальовуються білі пухнасті лінії від літаків."

А ще мені сподобалися описи сільського життя саме на заході України, місцевих традицій й колориту.

"Телефонного зв’язку того часу ніколи не зрозуміє покоління, яке народилось після 2000-х. Якщо в карпатському селі в хаті був телефон, то це вважалась поважна сім’я. А якщо в хаті був телефон, яким можна було подзвонити далі, ніж своїм односельцям, — то була надзвичайно успішна сім’я. Проте весь цей телефонний авторитет тримався на удачі. День телефон працював і ловив міжміський зв’язок, а потім, як піде дощ, тиждень міг просто шуміти, але не дзвонити."

Також в книзі підіймаються питання протистояння заходу й сходу країни, мови.

"Російськомовний Київ і пафосні звички — це неминуча боротьба кожного, хто туди переїхав. Але зрозумій таку важливу штуку: круто не переходити на російську й брендові речі, а зробити так, щоб твоє єство стало брендом. Щоб люди в розмові з тобою переходили на українську».

За настроєм книга нагадала прозу Кузнецової, а описи дорослішання — спогади Каті Бльостки (тільки без матюччя). І якщо віднестися до книги легко і читати її саме заради спогадів та вайбу — думаю, що вона вам сподобається.

Слабкі сторони книги

🔍 Якщо ви з тих читачів, що читають прискіпливо, звертають увагу на логіку й стрункість сюжету — у вас точно будуть питання. За бажання тут є до чого прискіпуватися — від "касети, яку перемотували олівцем" в назві, але не в книзі, і до фактів, які наче повинні були бути поясненими в майбутньому, але не були.

"Доросла" частина роману вдалася авторці гірше, ніж саме дитячі й підліткові спогади. Багато питань до любовних ліній. Залишилось відчуття змазаного, недопрацьованого фіналу.

Оцінка і висновок

Я поставила книзі 7 ⭐️ з 10.

Мені в цілому сподобалося — цей літній вайб перекрив описані вище недоліки. А ви вирішуйте самі, чи читати. Сподіваюсь, мої враження вам допоможуть.

Юлія Мак
Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем

Як би нам не хотілося, але повернути час назад ми не можемо. Тож залишається згадувати про це в розмовах з тими, хто мав такий же досвід дорослішання, або ж читати такі книжки, як «Толіки», де авторка дуже влучно зафільмувала у словах, образах, емоціях героїв - дитинство та юність, які близькі багатьом в Україні.

І я не виключення, хоча моє дитинство та юність були набагато раніше за дитинство головної героїні, але настрої, та навіть пригоди були дуже схожі. Тож із задоволенням полинула у світ українського села, гумору, дорослішання головних героїв, стосунків між братами та сестрою. Ми стикнемося і з першими закоханостями, розчаруваннями, дружбою та зрадами, вмінням прощати та головне – бути справжнім, вірним собі, навіть тоді, коли це боляче.

Ірка, Толік, Миколка, Дмитро та інші герої – це всі підлітки кінця 90-х, авторці вдалося вловити настрої того часу, дуже гарно описати навколишній світ, створити повну атмосферу занурення, ніби дійсно повертаєшся в минуле.

Добра, позитивна книжка, саме те, що потрібне для зняття стресу, тривоги, і те, що допоможе відчути ґрунт під ногами, додасть нам стійкості та витривалості в боротьбі за наше майбутнє. Бо українська земля і люди самі такі – сповнені твердості духу, стійкі до випробувань, і з гумором відносяться до тих негараздів, які трапляються на шляху до мети.

«Цей кадр залишиться в мої пам’яті назавжди. У ту мить ми були щасливі й могли довірити одне одному життя, бо були впевнені: в будь-який момент сильна братерська рука витягне з прірви»

Як дитині з 90х мені було приємно згадати ці походи на дискотеку, пригоди з братами та поїздки до бабусі. Думаю кожен може знайти щось для себе в цій книжці. Це історія дорослішання героїні та її 3 братів, історія літніх канікул, дружби та першої закоханості. Книга читається легко, багато чого нагадувало моє власне дитинство.
Але діалоги здавалися трохи штучними, персонажі говорили однаково в свої 10 та 20-30 років. Тому моя оцінка 4 з 5

Вибачте, але ця книга розчарувала мене до глибини душі. Я так марила нею, так хотіла прочитати, чекала, коли ж нарешті дійдуть до неї руки, і от, дійшли.

Моє дитинство теж пройшло в 00-хх, і я також їздила до села бабусі з дідусем. Тож я очікувала, що ця книга викличе в мене бурю емоцій, ностальгію за дитинством. Але ця книга не викликала нічого, окрім розчарування.

Сюжет. Усі розділи книги — це окремі літа, головної героїні в селі. Тут немає повноцінної сюжетної лінії, яка б тягнулася протягом усієї книги. Сюжет нічим не чіпляє, не тримає на гачку.

Персонажі/-ки. Пласкі, картонні, нецікаві. Брати головної героїні були розкриті лише з боку пубертатного періоду та зацикленості на зовнішності дівчат. Сексистські оцінки зовнішності і підколи щодо фігури ггні (що їй треба менше їсти, а пізніше — що в неї виросли груди🤡) — це кринж. Головна героїня теж ніяка. Любовні інтереси та подруги — всі зрадники та зрадниці. Читаючи книгу, я неодноразово відчувала сексизм і мізогінію.

Атмосфера. Теж ніяка. Головна героїня з Луцька, а село знаходиться в Карпатах. Усе, що там було з атмосфери Закарпаття, — це декілька слів, які повторювалися в тексті. Пляцки, коцик, шкари, файно. А ще брати ггні постійно казали, що в селі вона має розмовляти місцевим діалектом, а то її не приймуть за свою. Серйозно? Розділення українців за мовним питанням?

Передмова та післямова. Я взагалі не зрозуміла, для чого вони були. Післямова ще окей, а передмова взагалі не має ніякого сенсу для сюжету.

Сенс книги. А який в ній сенс? Що хотіла сказати авторка? Яка головна ідея книги? Я не вловила нічого, хіба окрім цінності сімʼї.

Можливо, я занадто багато очікувала від книги. Можливо, ця книга потрапила мені до рук не в той момент, але я сумніваюся, що в якийсь інший я б поставила їй високу оцінку.

Щиро раджу авторці й далі писати та вдосконалюватися, бо текст написаний справді приємно!

Читати чи ні — вирішувати вам. Але я цю книгу не раджу.

ця книжка – ніби поїхати знову на літні канікули до бабці.

вона про дитинство, перші закоханості, підліткові витівки й село десь на Львівщині, в якому можна все. вона про час, коли найважливішим завданням на день було поплавати в річці, а найважчим здавався список літератури на літо. вона про тих, хто перемотували касети пальцями й виросли.

Книга, яка поверне вас у дитинство.
Змусить пройти шлях дорослішання, перших закоханостей, перших помилок, першого алкоголю, перших дискотек, всього першого, що буває тільки у дитинстві і юності...

Мені книга дуже сподобалася. Вона ніби про мене. Вона про всіх, хто ріс у 90-00х, кому зараз трохи за 30. Хто дорослішав у часи касетних магнітол, сережок - трикутників, танкетки і джинсів кльош з низькою посадкою. Вона про часи, коли світ здавався неозорим і повним пригод. Про часи, коли щоліта до бабусі, на сіно, до парного молока. До найліпших друзів.
До тієї дружби, що ніби не було для неї розлуки у довгі 9 місяців шкільного року.

Я пройшла з героями цей захопливий шлях дорослішання. Від перших халабуд у державній кукурудзі до перших ревнощів і труднощів підліткового віку. Перших втрачених можливостей і набутих нових шляхів. Перших кроків у світле майбутнє.
Часом я сміялася до сліз, часом було невимовно сумно. Часом душила така меланхолія, що аж ком у горлі.

Книга тепла, затишна, динамічна. Написано дуже майстерно, передана кожна найсвітліша і найсильніша емоція. З чудовим житейським гумором.

Пригоди Ірки та її братів в гостях у бабусі в карпатському селі 🪺🪵 Бурхливі 1990-ті і 2000-ні. Така вже вийшла енергійна розповідь про дитинство, дорослішання головних героїв та їхню дружбу крізь роки 💔 Справи нагального характеру від кукурудзяних пригод, річкових купань, походів по гриби малими і до перших алкопроб з салом і цибулею, дискотек і поцілунків. Період коли літо без села, то не літо 🥰 Щира і кумедна історія 😁

А якщо ви ще в курсі, що таке "Елєн і рєбята" і "Дикий янгол" 🎬, то не тільки посмієтесь, а і поностальгуєте 😁 Та і не тільки саме за цим. Я (не) пишу вже про касети, жвачки, снікерси, журнали Oops і Cool, перегляд Матриці, смски як шалена екзотика тих часів. А от почнеться все з київської перепічки.. 😅🌭
Читала з посмішкою і вам раджу! ☀️ 🍄🌻☺️

"Вони були старші від мене і, як мені здавалось, дуже мене любили. Хоча кожен виражав ту любов по-своєму. Діма прямо казав, що чекає того літнього дня, коли ми знову кидатимемось гнилими вишнями по білих футболках. Толіки саркастично заявляв, що йде побачитись зі мною виключно з цікавості, чи стала я нарешті цього року гарніша."

“Про тих, хто перемотував касету олівцем” — одна фраза, що обіцяє цілу епоху спогадів, запаху теплих кукурудзяних полів та невимовного відчуття юності. Юлія Мак із неймовірною ніжністю та легким гумором переносить нас у 90-ті — часи, коли магнітні касети були скарбом, а дружба і пригоди — головним сенсом життя.

“Толіки” — це більше, ніж просто історія кількох друзів. Це хроніка дорослішання, що залишає теплий слід у серці. Авторка вдало поєднує ностальгію з актуальними для будь-якого покоління питаннями: Що таке дружба? Як не загубити себе? Герої книги — звичайні підлітки, яких можна зустріти на кожній вулиці: живі, справжні, зі своїми маленькими перемогами і болями.

Особливо вразив стиль написання. Мова легка, як вітер серед кукурудзи, але водночас глибока й атмосферна. Юлія Мак вміє сказати важливе, не перевантажуючи текст — і це магія.

Читаючи “Толіків”, ніби знову сидиш з друзями на велосипеді, обговорюєш “хто кого любить”, і ловиш останні промені літа, яке здається вічним. Книга ідеально підходить тим, хто сумує за безтурботною молодістю або просто хоче відпочити душею.

“Толіки” — це щастя у паперовому форматі.

Книга, яку хочеться читати, не відриваючись. Така щемка і близька, десь знайома історія.
На сторінках книги разом з героями переживаєш цілий вир емоцій: від світлої радості, до щирих сліз.
Особисто я прочитала на одному диханні.
Однозначно, рекомендую!