Юлія Чернінька

Це надзвичайно, позамежно слабко.
Враження таке, що авторка ніяк не могла визначитися, психологічний трилер їй кортить написати, а чи напоумливу пролайферську агітку. В підсумку декорації розставлені для трилера, а персонажі, діалоги, конфлікти й проблематика - з брошури, що агітує за заборону переривання вагітності.
За декорації в підсумку образливо, вони варті кращого й цікавішого дійства.

В урочищі Саліна на Львівщині, на території солеварного заводу, у перші дні радянсько-німецької війни органи НКВС перед відступом стратили понад три з половиною тисячі людей. Їх катували, розстрілювали й кидали до соляної копальні. Загалом упродовж перших двох тижнів війни у західноукраїнських тюрмах більшовики вбили понад 21тис. в'язнів.

Ця трагедія стала історичним тлом для даної книги. Усі персонажі, що живуть у сьогоденні, так чи інакше пов'язані з нею. Чиясь рідня загинула на тій шахті, а хтось являється нащадком тих, хто віддавав накази про розстріл. І всіх їх об'єднає Поклик, що прагне справедливості та відплати.

Незважаючи на не надто динамічний сюжет, мене книга захопила і я її прочитала за два дні. Відірватися було неможливо, адже такі зав'язки на минулих подіях мені дуже подобаються. Кожен персонаж своїм життям показував історію з різних сторін. Так ми можемо побачити загальну трагічну та жорстоку картину тих подій.

Так, деякі моменти викликали питання стосовно своєї логічності чи послідовності (наприклад, події у пансіонаті були дещо дивними), декотрим персонажам не вистачало адекватності, та мого загального враження від книги це не зіпсувало. Я поставила книзі тверде 5 із 5 і раджу почитати всім, кого цікавлять такі перипетії минулого та теперішнього.

А ще читати варто, щоб пам'ятати і не забувати ні мить ціну дружби із "братнім" народом...

Ідея і сюжет були досить цікаві, реалізація була, м'яко кажучи, не дуже. Авторка намагалась ввести чимало героїв, але через це жоден із них не розкритий повністю. А деяких взагалі не зрозуміло навіщо було вписувати. Так і головні герої вийшли не дуже цікавими, не було кому поспівчувати або посимпатизувати.
Цікавий момент із використанням картини. Додавало сюжету окремої міфічності чи магічності, але не більше. Потім з’являлись привиди, які начебто й не привиди і поклик, який усіх пов’язує, але чомусь зовсім не був розкритий. І закінчення книжки також було розпливчасте і після прочитання залишилось більше питань.
Анотація говорить, що це містичний трилер. Але мені здавалось, що від трилерів мають бути мурашки по тілі або відчуття страху, але від цієї книжки подібних емоцій я не відчула. Ця книжка ніяка.

Після болісного розлучення з Марією Лакрицькою починають коїтися дивні речі: загадкові повідомлення, незнайомці, що виявляються не тими, ким здаються, предмети, що змінюють своє місце. Хтось переслідує її, чи це лише гра уяви? Але одне ясно — небезпека все ближче, і Марія опиняється в центрі зловісних подій.

Книга справила на мене неймовірне враження — чудова ідея та її майстерна реалізація. Я настільки прониклася історією головної героїні, що після прочитання ще довго не могла її відпустити, перебуваючи в роздумах. Дуже шкода головну героїню. Попри те, що з певного моменту починаєш здогадуватися про розвиток подій, інтрига зберігається до самого кінця, і фінал залишається непередбачуваним. Це болісна, глибока історія, яку авторка зуміла втілити в такій тонкій книзі, передавши всю її емоційну напругу. Звісно, були моменти, які здалися дивними чи суперечливими, але вони жодним чином не зіпсували загальне враження від цієї неймовірної книги.

Загалом я залишилась з приємними враженнями від книжки. Іноді мені не вистачало динамічності сюжету. Але правда було кумедно читати опис Іри, бо таку людину я знаю наживо. Смішний збіг.

Сучасний Львів переплітається зі страшною подією 1939 року. Та точно має вплив на окремих теперішніх мешканців цього місця, маючи містичний зв'язок між собою.
Як на мене, історія залишилась відкритою. З одного боку надто простий фінал, з іншого він точно може мати продовження. Текст читається легко, ідеальний варіант для швидкочитання.

За всі вчинки прадідів нести покарання доведеться нащадкам. Тому і назва така - "Спадок на кістках"

📖 "– Галю, як із цим жити – нарешті заговорив.
– З чим, любий?
– Як із цим жити? – повторив він. – Усі ці дні я ховався в лісі. Шукав Стефу. Галю, я таке бачив...
– Розкажи, поділися. Тобі стане легше...

Петро повернув до жінки обличчя й довго дивився на неї прозоро-сірими очима.
– Там у костелі крові по кісточки. Усе в крові. І в лісі також. Там таке...
– Постарайся забути, – прошепотіла Галя.
– Там у костелі...Там отця Степана розіп'яли...Як Христа...", – уривок із книги Юлії Черніньки "Спадок на кістках"

🕯Ця історія про радянський терор 1941 року в Західній Україні. Трагедію, яка трапилася в урочищі Саліна, що біля Добромиля. Так наприкінці червня 1941 року в Саліні органи НКВС вбили приблизно 3600 осіб. Під час екзекуції весь час працювали двигуни, аби заглушити постріли і крики мордованих. Коли каральним органам не вистачило набоїв, людей били дерев'яними молотами і напівживими скидали в соляну шахту. Вона була заповнена вщерть людськими тілами❤️‍🩹

🖇У канву "Спадку на кістках" майстерно вплетено сьогодення і минуле. Так, що межа між першим і другим як тоненька, ледь помітна рисочка. Місцями вона стирається і читач опиняється десь в іншому, неназваному часопросторі.

● Головний герой – журналіст і мистецтвознавець Маркіян. У його шухляді – натільний хрестик від дідуся Янцьоня, а на важливі події прикраса була з ним, на ланцюжку біля сонячного сплетіння. Одначе доля зводить його із колегою по цеху – Яною. А також її бабусею Стефою, яка веде сторінку на тік-тоці, перевдягає елеґантні капелюшки й вражає глибиною знань із історії України, мамою-йогинею Веро. У Яни – донька, яку вона виховує сама. Саме дівчинка, чисте серце якої мов лакмусовий папірець, першою помічає в їх домі духів. Для дорослих вони стають її уявними друзями, бо ж хіба повіриш у таке?!

🔷️Далі пазликів збільшується. Який зв'язок між полковником НКВС і шалено відомим у Штатах художником Сванціцьким? Що означають подаровані колись останнім жаскі полотна під назвою "Пороги до вічності", триптих з яких нагадує Судний день? Про це читайте самостійно, а ще відчувайте цю книгу. Бо вкінці темінь перетворять на попіл!

Знаєте, цю книгу найкраще читати після неспішної прогулянки серед старовинних будинків у середмісті Львова. Адже події роману відбуваються саме в одній з історичних будівель на вулиці Коперника. І, можливо, якщо ви добре знаєте місто, то вам вдасться знайти це місце, зайти саме в той двір-колодязь, піднятися в квартиру на четвертому поверсі... Але, сподіваюся, з вами не станеться того, що сталося з головною героїнею.

Атмосфера цього місця виявилася магнетичною для Марії Лакрицької - і вона придбала квартиру. Опісля в житті поважної пані, шанованої в музичних колах бандуристки, яка багато років поспіль займалася кар'єрою та вибудовувала репутацію, починає коїтися дещо (гм-гм) дивне. Чи то причина в колишньому чоловіку, якого Марії не вдалося "відпустити" й після ста сеансів терапії? Чи то повідомлення від таємничого абонента Барні 613 так впливають? Чи то знайомство з хлопчаком, сином непутящої "пєвічки", яка живе в цьому будинку?

Є час сіяти, а є час жати жнива.
Як часто буває оманливою гра світла і тіні, так і рішення в життєвих ситуаціях вибору головної героїні при світлі молодості видавалися на сто відсотків правильними, а в тіні призахідного сонця прийдешньої старості набули протилежних значень. Мотиви вибору та гріха нерозривно переплелися в цій книзі.
Але авторка дає право вибору Марії навіть в кінці, коли, здається, героїню вже нічого не врятує...

✒️"– Вони за вами й туди прийдуть.

– Хто – вони?

– Привиди минулого. Бо їхнє минуле – це ваше майбутнє. Так завжди буває, коли штучно припиняється щось спільне й справжнє".

📖На сторінках книги "Барні 613" розгортається історія про співачку, колоратурне сопрано якої закарбовувалось у серцях слухачів, Марію Лакрицьку.

🏡Опісля болісного розлучення із чоловіком жінка переїздить із просторого будинка, котрий тонув у її улюблених квітах і різнотрав'ї, до квартири в середмісті Львова:

✒️"Марія стояла біля високої брами й милувалася ошатним сірим будинком. Як зауважила рієлторка, австрійський люкс колись належав коханці графа Потоцького, ім'я якої загубилося на сторінках їхньої історії. Коханка Потоцького мешкала на четвертому поверсі, а решту апартаментів здавала в оренду. Будинок мав п'ять поверхів і особливу цікавинку – старий автрійський ліфт. Будь-яка автентика страшенно подобалася Марії. Вона була в захваті від того, що будинок має свою загадкову історію".

⏳️Втім, далі загадковість із зовнішньої мізансцени рвучко переходить у життя Марії. Жінка отримує вкрай дивні повідомлення від такого собі "Барні 613", чолов'яга, котрий обслуговує ліфт, неодноразово спростовує побачене жінкою, навіть запрошений нею майстер Олег як відгомін чогось таємничого. Саме він, до речі, знаходить у квартирі ще кілька, небачених Марією досі кімнат. Хлопчик Сашко із неблагонадійної сім'ї оселяється у жінки, вона стає по-материнськи піклуватися про дитину. Але ж знає насправді, що ніяка вона не мати, не дружина, не сестра. Вона – незвідана для самої себе: оболонка слави й публічності розривається від пухлин завданого рідними болю, накопичених образ.

📖Все ж Марія Лакрицька – в душі крихітна дівчинка. Та, яку татко картавляче ніжно називав автистка-бандувистка й брав до себе на роботу. А далі амбіції, які взяли гору й змурували стіну між статусністю і...Справжнім життям: із розбитими колінцями, сяк-так приготовленою вечерею, мімічними зморшками,пеленками, сивою паволокою між заквітчаного жасмином волосся. Виникло враження, що вона хотіла зберегти своє життя так як чистий блокнот: не зіпсувати жодної сторінки закарлючками й краплею трояндового чаю. А поплатилася за це надто дорого!

Книга, яка, як я вважала, мала бути містичною з родинними таємницями та історичним тлом, виявилась дещо не такою.
⠀
Сюжет почав тут рухатися тільки за сто+ сторінок, а до цього було відчуття, ніби я читаю більше біографії героїв. Та навіть і після сотої сторінки рух був мінімальний, а сам фінал ніби обірваний. Я до кінця так і не зрозуміла, що відбувається і що мало взагалі відбутися в цій книзі.
⠀
У головній ролі тут Маркіян - журналіст, який веде програму про мистецтво. Дуже відомий і популярний. Одного разу до нього звертається його колега, телеведуча Яна, яка просить подивитися картину, оцінити її, бо хоче продати. Вона страшна і бентежить родину Яни. Виявляється, що ця картина не проста і якось повʼязана із санаторієм у Добромилі. Як? Ну я і сама не те, щоб зрозуміла як 👀
⠀
Ідея книги класна і це могло бути дуже цікаво, але реалізація виявилась слабкою. Містики я взагалі не відчула, хоч натяки на неї були. Давайте по пунктах. Що не сподобалось:
⠀
🔸те, що тут сюжет практично не рухається. Динаміка мінімальна. Все якось зіжмакано і незрозуміло, як воно повʼязалось між собою.
🔸було таке відчуття, наче я більшу частину книги читала просто біографії героїв.
🔸фінал обірваний, все ніби до чогось іде, ніби хочеться відчути якусь кульмінацію, але ні - просто кінець книжки вже от. Ніби й зрозуміло, чому і за що, але не вистачило описів, занурення в це.
🔸головний герой мені не сподобався. Дуже неприємний був для мене і якось читати про нього не дуже і хотілось.
⠀
Що сподобалось:
🔹книга читається легко і стиль тексту приємний;
🔹те, що авторка згадує і взагалі за основу взяла справжні історичні події - трагедію, яка сталась в Саліні у Львівській області. Завдяки цій історії я дізналась про ці злочини

Це було дуже, дуже, дуже погано. В усьому погано: в сюжеті, дирявому, що ажурні панчохи підстаркуватої повії; в героях, картонні абриси яких в профіль взагалі будуть непомітні; в беззмістовних діалогах, тупість яких на порядки перевершує діалоги-симулякри у додатках для вивчення іноземної мови, де головне – це просто повторити одну фразу по триста разів для запам’ятовування, а є там сенс чи немає взагалі питання не стоїть.

Взагалі дивуюся, як можна було аж так бездарно прос… витратити всі полімери, адже ідея насправді цікава (хоча й не нова, ну бо скажіть мені, скільки разів ми вже читали саспенс-трилери про людей, яких починають чи то привиди з минулого переслідувати, чи то лиходії, які дізналися старі таємниці і тепер бажають на них нажитися?).

От і з головною героїнею починає траплятися усяка містичина-дичина, але оскільки глибини в персонажах з комариний член, а мистецтво діалогів програє навіть діалогам з мильних опер 90-х, то співчуття читача до героїні залишається десь на рівні «і чо?».

Зрештою, твір взагалі вирулює у тотальну дічь і починає розмахувати пролайферськими лозунгами, списаними з пабліка, який на півставки веде восьмикласниця. А на решту півставки в неї група свідків пласкої Землі.

Не витрачайте свій час на цю бездарну поробку! З гарного там – хіба що кілька описів архітектури старого міста, але це можна й у кращих творах почитати.