📇📖✒️"Жовтолика" – книга, котра нещадно ламає стереотипи про письменницький світ. Світ, де за уявою багатьох квітнуть персикові наперстянки на високих стеблах, чути ритмічний стук пальців по друкарській машинці, палахкотять свічки з ароматом анісу, ллється кава з різьблених джезв.

🖇Ребекка Кван майстерно демонструє закулісся, так званий темний бік цього світу. А тут всього вдосталь: заздрості між письменниками, ставлення видавців до рукописів, формування власного бренду, способи справляння із семибальними хвилями негативних відгуків📚

🎫Читаючи, ніби береш квиток в інший вимір, мимоволі ставиш себе на місце авторок, проживаєш ті ж ситуації. Видається, ніби ти теж є одним із головних героїв, бо ж по-суті воно так: читач – це завше частина історії письменника. Байдуже, він у тексті чи поза ним💛

💡Тут також про шлях до слави, дорослішання і самоусвідомлення. Коли ти розумієш усі підводні камені впізнаваності: тут ти п'єш каву зі згущеним молоком з двома голлівудськими режисерами, а за кілька годин тебе жорстоко кенселять у твіттері.

🖇"Ви бачили, як хтось знайомий піднімається від пересічності до майже знаменитості – розкішного штучного фасаду, відомого сотням тисяч людей: музикант зі старших класів, який вибивається в люди, або, можливо, зірка кіно, в якій ви впізнаєте білявку з розладом харчової поведінки, з якою мешкали на одному поверсі на першому курсі? Ви колись замислювались про механіку слави? Яким чином реальна людина, котру ви знаєте в житті, стає маркетинговим і рекламним об'єктом, її оточують і хвалять фанати, які вважають, що знають її, але це неправда, і навіть розуміючи це, вони однаково вшановують свого кумира?"

📚Головна героїня – не жертва. Вона поцупила рукопис у тієї, котра вважала її подругою. Торкнулася того, що творила Атена. Вона зажадала її слави, публічної уваги, статків. Зажадала проживати життя іншої людини так спрагло, що від цього аж шкіра вкривається сирітками. Та чи дозволяла їй тодішня оптика рожевих окулярів бачити все, з чим зіштовхувалася Атена? Чи успіх направду медвяно-приторний й всуціль вкритий карамеллю? Про це читайте у книзі📖

🫂Тут не виникає бажання нікого засуджувати, позаяк бачиш всю картину, мов на ширококутний об'єктив. Виникає лише низка питань: чи може авторка писати про те, що не є частиною її життя чи родинної історії? Чи можна при описанні минулого викинути факти про те, що тоді був присутнім расизм? Чи має історія бути комфортною для широкого загалу? Чи має письменниця відстежувати відгуки з однією зірочкою на Goodreads?

📇Читайте! Вона сколихне вас, запустить колючі мацаки глибоко в підсвідоме, вирве з реальності, зрештою – заколише неспішністю сюжету напозір.

💙Книга "Синій. Історія кольору" Мішеля Пастуро, котра побачила світ у видавництві "Лабораторія" – арт-об'єкт, який занурює у філософію синього, його приховані сенси, історію тривалого творення🧵

🌠Так-так, уявіть лише, синій колір у такому вигляді як ми сприймаємо його зараз існував не завше, в давнину його не бачили в райдузі. Цей колір намагалися наділити негативними підтекстами, пишучи синім на іконах пекло. Втім, цьому благородному кольору вдалося зберегти попри різні політичні режими й часи свою унікальність, канонічність. Зрештою, естетику!

📖Мініатюри в техніці гризайль, кобальтовий відтінок ночі, сплетіння вен, стиглий відтінок слив, іскриста океанічність стихії – це все про синій, який ще називали монаршим кольором🎨

🗺Завдяки прочитаному звичне оку перевідкривається, знання про колір поглиблюються. Виявляється, він має навіть географічну приналежність:

✒️ "До відкриття Нового Світу Венеція була столицею західного фарбування. Саме сюди привозили дорогі барвники, імпортовані з Індії та Близького Сходу: кермес, фернамбукове дерево, шафран та "індійський камінь" [індиго]. І саме у Венеції фарбарі – мабуть, менш обмежені професійними правилами, ніж деінде – діяли найсміливіше: ще в XIV столітті їм спало на думку занурювати тканину спочатку в чан із синьою фарбою, а потім у чан із жовтою, щоб пофарбувати її в зелений колір"

📖Окрема насолода в цій книзі – візуал. Синій тут вібрує на портреті герцога Бургундського Філіпа Доброго, схожий до текстури велюрових матіол на роботі Марка Басаїті, вражає зворушливістю на полотні "Скорботна Богоматір" Філіпа де Шампаня.

💙Синій додає експресії, ноток ожинового конфітюру, він посилює тепло й залишається тотально магнетичним для глядачів, розливається у меланхолії та блюзових ритмах. А ще має тисячі різновидів як от "bleu gauloises", що позначає світлий сірувато-блакитний колір з бузковим відтінком. Колір джинсів у одязі, бунтарства у світі шаблонів, волелюбності на противагу конформізму

💡📖📚 Ця книга, схожа на міцний пунш: кокосовий сироп, ром, пряний зірчастий аніс. Загорнутися у плед і читати! Або ж є інший рецепт: вдягти мерехтливу сукню, увіткнути троянду поміж сторінок цієї історії і пройтися вуличками-сторінками. Бо ж детективи не завше в окулярах із товстелезними лінзами, шкіряними дипломатами й підкрученими вусами, еге ж?!

🖇Лише уявіть: книгозбірня, де витає аромат стародруків, розмірений темп життя у маленькій волинській Швейцарії – Кременці. І бібліотекарка у ролі детектива. Еркюль Пуаро в чорних сонцезахисних, фіолетовій силуетній сукенці й вмінням "відволікатись не відволікаючись"

🧐Жертва – зникла викладачка одного місцевого ВУЗу. Яскрава дочка колишнього чиновника, громадська активістка, зваблива жінка. Хто ж міг викрасти її, від кого вона втікала, перед тим забігши у місцеву бібліотеку ім. Ю. Словацького? Чи причетний до її зникнення незнайомець, який притьмом забіг за нею?

🧶Цей клубок береться розгадати бібліотекарка Юлія, котра переїхала з Херсону. Інтуїція підказує їй, що хамовита і зверхня Саша, в чому вона якось пересвідчилась, – аж ніяк не жертва. Та очевидні факти і слідчий Юрій Сергійович певні в іншому: жінка в небезпеці й передовсім треба віднайти її

● Пазли складаються поволі: фото Саші з давнім другом у рамці в батьківській квартирі, упаковки від відеокамер, мобільник у книзі. Чи впорається гострий розум Юлії, уважність до деталей і її проникливість розгадати загадку – читайте. Хто є тим ляльководом, який навмисне веде Юлію не тією дорогою і чи зможе вона, так би мовити, вийти на слід справжнього вбивці? Ця історія не відпустить вас до останньої сторінки!

🚂 А далі, після завершення справи у Кременці, Юлія відправляється до Львова. У бібліотеку на Ринку, 9. Саме там запланована преза письменника Віктора Янкевича. Але ж за те як інтригуюче для читачів і у стилі авторів детективних романів. Богдан Коломійчук, Дара Корній, Анастасія Нікуліна, Богдан Кухта. У цій повісті приваблюють вплетені у сюжет письменники, поети, художники, бібліотекарі. Ти немов привідкриваєш велюрову завісу, за якою їх спілкування як воно є. А далі – вбивство пані Анни. І знову ж за справу береться бібліотекарка Юлія

❤️‍🩹"Крізь густий морок в голові вирізняю нове відчуття – мені є куди йти і заради чого жити...", – слова, якими завершується книга "Анфілада" Олени Демір

💡Головна героїня – дівчинка Маріка, котра живе із випаленим тавром, від якого відгонить їдким запахом плісняви, брудної раковини у спільній кухні гуртожитку, не приготовлених сніданків, покинутості. Дитина з неблагополучної сім'ї – те, що врізається у свідомість обтяжених пережитками вчителів, сусідів, перехожих передовсім. І ширма цих слів така цупка, що за нею мало хто здатен розгледіти щось ще: чуттєву душу, начитаність, мрії, природнє бажання мати корені. Маріка з пелюшок позбавлена звичних, здавалося б, речей. То ж юною вона так спрагло заглядатиме у чужі вікна. Ті, за якими видніються абажури з кришталевими бурульками й щасливі миті спільної рутини.

🖇Далі – втеча до бабусі в село за кошти, виручені за обрізане волосся. Куплена їй пачка "Пташиного молока", хліб і ще щось: бо ж з пустими руками й пустим серцем так не хочеться з'являтися на поріг до тієї, котра не знати чи чекала. А все ж чекала: з пухкими налисниками, молоком і відчуттям домівки

🖇І ці двері на важких завісах, одначе зачиняються теж: смертю бабці. Маріці треба починати все заново. Місто, орендована кімнатка, блуканням містом із важкою торбою книг, які треба продати. Аби вижити. Здається, кожен їх життєвий етап – це оте в'їдливе, кислотного кольору словосполучення "Аби вижити"

🖇Напнута як струна перманентний біль і стан відкинутості прямують з нею у доросле життя. Маріка не може спостерігати за несправедливістю, котра вже не безособова. Вона давно прошмигнула в кабінети зі зручними кріслами, причаїлася під масками добропорядності. Й переламлює долі навпіл, відриває кінцівки, нищить душі, топче надії. А тих, кому від такого танцю невесело, змушує "радіти", істерично сміятися. І роздушує по тюрмах, катівнях. А знаєте, під чию музику вона танцює? Під музику байдужості

Одначе, вона рятує від зґвалтування й існування у рабстві неповнолітню дівчину Ніну, убиваючи її кривдника. А що буде далі – читайте📖

🚂📖 "Таємниця у спадок" Катерини Ліпс – захоплива книга для всіх, кого манять старі будинки з історіями, атмосфера Лондона з першими велосипедами й феміністками, омнібуси на брукованих площах і нотки міцного чорного чаю🕯

🗞Міллард – єдиний спадкоємець славетного роду Нешів. Харизматичний, залюблений у полювання під шурхіт листя і дзявкіт мисливських собак, він намагається із усіх сил впоратись із новими викликами й уберегти сім'ю від банкротства💸

📚А окрім цього, вільний час Міллард радо проводить зі своєю небогою – зовсім юною леді Холлі. Дівчинка поділяє його захоплення мисливством, спів птахів, скрипіння старих трухлявих гілок🏹Втім, тогочасні застарілі правила диктують, що ці заняття не для дівчат. 🎹Натомість є гра на піаніно, мереживні сукні з білими комірцями, нудні променади й всіляке таке😉Одним словом, виснажливе, якщо ти не леді в класичному розумінні, а дівчинка, котра любить борюкатися й реготати, підтюпцем стрибати по калюжах і сповна насолоджуватися життям💬

🏠Одначе, Міллард дізнається про таємничий будинок на околицях Лондона, котрий відтепер належить до його володінь. У тамтешній місцевості він, мов сріблястою павутиною, оповитий містичними легендами. Одна з них про те, що в будинку є сховок із незліченними скарбами, який сховав полковник Фінч🧭

🖇На шляху до першого візиту в це обійстя, яке йому так завзято радив продати чоловік його єдиної сестри Дейзі, Міллард знайомиться із дівчиною. Незнайомка рятує його від укусу змії, випустивши стрілу з напнутої на лук тятиви. Мідно-вогняні завитки її волосся, не притаманна в той час для жінок свободолюбивість, дивне хобі – їзда на велосипеді🚲Все це викликає у серці хлопця океан вируючих емоцій❤️‍🩹

💬Він прагне дізнатися більше про Бріанну, котра вчиться розпізнавати властивості трав у місіс Адамс. Подейкують, що літня пані – відьма, котра вміє варити дивні зілля і єдина не боїться оповитого химерами дому. Того, який, одначе придбав батько Мілларда, віднайшовши на долівці особливо цінну монету та перли🏠

🖇Бріанна, котра обожнює свіжозрізані колючі жовті троянди, належить до феміністок, долає відстані велосипедом і не зводить своє буття до єдиної мрії "Вийти заміж" – хто ж вона насправді?