«Скляний меч» — потужне продовження історії, розпочатої в «Червоній королеві», яке не просто розвиває сюжет, а поглиблює його, відкриваючи нові грані світу, персонажів і внутрішніх конфліктів.
У цій частині ми бачимо, як змінилася Мер Барров — вона вже не просто дівчина, яка відкрила у собі силу, а символ спротиву, однак ця роль дається їй нелегко. Її боротьба — не лише із зовнішніми ворогами, а й зі страхами, провиною та сумнівами. Мер стає складнішою, глибшою, і саме ця емоційна еволюція робить її живою та переконливою.
Сюжет книги значно розширюється: подорожі, пошук новокровних, створення мережі спротиву — усе це формує насичене та динамічне полотно подій. На відміну від першої книги, де основна увага була зосереджена на палаці та інтригах, тут з’являється більше дії, відкритих конфліктів, а також — більше темних і трагічних моментів. Авторка не боїться показати жорстокість війни й ціну революції, порушуючи теми влади, зради, довіри й меж, до яких здатна дійти людина в ім’я мети. Я двічі плакала так, що аж гикавка напала.
Світ, у якому розгортається дія, продовжує вражати деталізацією та логікою. Розподіл суспільства за кольором крові, суперечності між срібними, червоними й новокровними утворюють багатошаровий світоустрій, що змушує замислитися над природою дискримінації та боротьбою за рівність.
Особливо варто відзначити взаємодію героїв. Стосунки між Мер і Келом напружені, складні, просякнуті болем і недовірою, але водночас зберігають глибоку емоційну прив’язаність. А постать Мейвена — це психологічний шедевр: він одночасно жорстокий і вразливий, маніпулятор і жертва — і саме це робить його таким вражаючим антагоністом.
Евеярд демонструє майстерність у створенні реалістичних, суперечливих персонажів, які діють не заради сюжету, а відповідно до своїх переконань, страхів і бажань.
«Скляний меч» — це не просто фентезі про війну та революцію, це історія про внутрішню боротьбу, про силу вибору й тягар наслідків.
Тож, читаки, ну це конкретний МАСТ РІД! А я тим часом дуже чекаю продовження🧐