Тадеуш Конвицький

"Маленький апокаліпсис" Тадеуш Конвіцький.

Книга така тоненька, але як же я від неї втомилась 😰 Автор описує один день, всього лише один день, і надто важливий, щоби бути легким. Адже герой, варшавський інтелігент часів ПНР, отримує завдання: у знак протесту спалити себе під Палацом культури, символом радянської присутності, та ще й в момент, як з нього виходитимуть учасники з'їзду компартії.

Стиль дуже важкий і я думаю, автор зробив це навмисно. Щоб глибоко передати стан безсилля, змореності, емоційного зламу, Конвіцький плутає та ускладнює роздуми героя тяжкими зворотами, метафорами, постійними повторами, якимось хаосом у реченнях. І це працює, бо мені ставало ледь не так само важко, як і герою. Сюди ж ще й депресивні описи міста, безкінечні транспаранти і галаси про соціалізм, алкоголь, смрад, суцільна брехня, агентура. Життя стає максимально безглуздим, а дії - марними. І, схоже, тут Конвіцький показує головну небезпеку тоталітаризму: він не стільки вбиває людину, скільки вимикає її внутрішній двигун.

Я все ще не знаю, чи сподобалась мені книга. Важко навіть думати про неї. Однак автор можливо того і прагнув.

Роман "Маленький апокаліпсис" відомого польського письменника, сценариста і режисера Тадеуша Конвіцького - про один день героя наприкінці 70-х рр. "Друзі-опозиціонери" пропонують йому незвичну справу - вчинити самоспалення навпроти будинку ЦК партії, якраз по завершенню з'їзду верхівки.

І от герой - він же забутий поет, інтелігент і певною мірою суголосний настроям самового Конвіцького - проживає цей особливий день.

Критики називають "Маленький апокаліпсис" міським романом, оскільки герой той день проводить у місті, зустрічаючи різних персоналій, потрапляючи на різні імпрези та в різні установи. Таким чином зображається тогочасна Варшава. З усіма похмурими, сірими настроями епохи.

Тут багато іронії, гротеску навіть. Сумбурності та меланхолії.

Читався цей роман двояко. Спершу, приголомшившись від тої пропозиції про самоспалення, виходиш із колії звичних сюжетів, потім потроху зависаєш у тій песимістичній міській атмосфері, але до кінця знову оживаєш, очікуючи фіналу. Адже до кінця таки є певні сумніви.

Подеколи роман дуже суголосить із нашими реаліями, із переходом до невідомого майбутнього і навіть розчарування від псевдоопозиції, від лицемірства.
Тож цей роман точно не для читання біля каміна, щоб забутися. Він навпаки - повертає до реальності. До історії і її кармічних обертів. І коли як не сьогодні випало його дочитати й опублікувати відгук.

Колись читала інший роман Конвіцького - "Хроніка любовних подій". Зовсім інший. Дещо вже й призабула деталі, але враження досі дуже класне. Любовна лінія, яка переплітається з історією країни, ліризм та історія дуже тонко переплітаються. Якось би не проти й перечитати.

До слова, обидва романи екранізовані. Теж планую подивитися.