Дилогія «Та, що стала сонцем» та «Той, хто втопив світ» Ш. Паркер-Чан – це монументальний роман про боротьбу за владу у середньовічному Китаї, завойованому монголами. А ще це шахова партія аутсайдерів. Сягнуть величі, глибин жорстокості та просвітлення саме ті, кого жорстке патріархальне суспільство відкидає і відмовляє у праві на голос, гідність і саме існування.
Сільська дівчинка, яку власний батько у голодний рік продав бандитам для ґвалту і кан_іба_ліз_му, приймає чоловіче ім’я, вчиться в монастирі і підступом та сталевою волею прорубає собі право на керування арміями.
Другий син монгольського хана, публічно зневажений родиною за такі «нечоловічі» захоплення, як наука, діловодство, прокладання доріг, проклятий батьком за небажання бути воїном і завойовником, натомість стає сірим кардиналом – режисером державної руїни.
Куртизанка, дружина голови найбагатшого купецького клану, королева солі, взірцева «порцелянова лялька» – бажає влади, бо більше не відчуває нічого. ЇЇ тіло за роки маніпуляцій чоловіками дисоційоване, а розум не може навіть відгорювати смерть коханого.
Генерал-євнух з обличчям небесної краси, кривавий меч імперії, якого бояться, зневажають і ненавидять за «нечоловіче» каліцтво – останній вцілій хлопчик зі страченої династії, який обіцяв помститися всьому тому, що він напозір так палко захищає.
Всі ці лінії сходяться і розходяться, як кола по воді, а ще в читача є унікальна можливість проникнути в структуру середньовічного китайського палацу, міністерства, ринку і армії. Дрібка фентезійності тільки додає чарів, але я сприймаю описане як чудовий документалізований опис. Неймовірна історія про природу людей і політики, про світ, який може змінити воля однієї людини – якщо людина свідомо вирішить більше не чинити зла.