«Безсмертя: історія кохання» Д. Шварц — це велике розчарування після дуже вдалого першого тому про боротьбу першої жінки-хірургині за професійне визнання у XVIII столітті.

СПОЙЛЕР

Може, я вже стара і буркотлива. Але коли принцеса Шарлотта, яка є єдиною надією нації на зміни, хоче втекти від обовʼязків і жити з коханкою в будиночку в Баварії, а молода лікарка допомагає сфальшувати її смерть в імʼя справжнього кохання (!), це не романтично. Це тупо і безвідповідально. Хочеться стукнути і одну, і другу по макітрі. Далі першого тому «Анатомія: Історія кохання» читати не рекомендую.

«Безсмертя: історія кохання» Д. Шварц - це велике розчарування після дуже вдалого першого тому про боротьбу першої жінки-хірургині за професійне визнання у XVIII столітті.

СПОЙЛЕР

Може, я вже стара і буркотлива. Але коли принцеса Шарлотта, яка є єдиною надією нації на зміни, хоче втекти від обовʼязків і жити з коханкою в будиночку в Баварії, а молода лікарка допомагає сфальшувати її смерть в імʼя справжнього кохання (!), це не романтично. Це тупо і безвідповідально. Хочеться стукнути і одну, і другу по макітрі. Далі першого тому «Анатомія: Історія кохання» читати не рекомендую.

Дилогія «Та, що стала сонцем» та «Той, хто втопив світ» Ш. Паркер-Чан – це монументальний роман про боротьбу за владу у середньовічному Китаї, завойованому монголами. А ще це шахова партія аутсайдерів. Сягнуть величі, глибин жорстокості та просвітлення саме ті, кого жорстке патріархальне суспільство відкидає і відмовляє у праві на голос, гідність і саме існування.

Сільська дівчинка, яку власний батько у голодний рік продав бандитам для ґвалту і кан_іба_ліз_му, приймає чоловіче ім’я, вчиться в монастирі і підступом та сталевою волею прорубає собі право на керування арміями.

Другий син монгольського хана, публічно зневажений родиною за такі «нечоловічі» захоплення, як наука, діловодство, прокладання доріг, проклятий батьком за небажання бути воїном і завойовником, натомість стає сірим кардиналом – режисером державної руїни.
Куртизанка, дружина голови найбагатшого купецького клану, королева солі, взірцева «порцелянова лялька» – бажає влади, бо більше не відчуває нічого. ЇЇ тіло за роки маніпуляцій чоловіками дисоційоване, а розум не може навіть відгорювати смерть коханого.

Генерал-євнух з обличчям небесної краси, кривавий меч імперії, якого бояться, зневажають і ненавидять за «нечоловіче» каліцтво – останній вцілій хлопчик зі страченої династії, який обіцяв помститися всьому тому, що він напозір так палко захищає.

Всі ці лінії сходяться і розходяться, як кола по воді, а ще в читача є унікальна можливість проникнути в структуру середньовічного китайського палацу, міністерства, ринку і армії. Дрібка фентезійності тільки додає чарів, але я сприймаю описане як чудовий документалізований опис. Неймовірна історія про природу людей і політики, про світ, який може змінити воля однієї людини – якщо людина свідомо вирішить більше не чинити зла.

Неймовірна книга-притча, яка переносить читача у присмерк сефардської аптеки у сонному передвоєнному Сараєво, оповитому трояндам, у криваві окопи Галичини, у крихітну кімнатку в Ташкенті після більшовицької Революції, у піски пустелі, у злиденний, жорстокий, космополітичний Шанхай. Книга говорить до читача різними мовами: боснійскою, німецькою, спаньолою, китайською, казками зі Сходу, цитатами з Тори. А в центрі – людина, яка пройшла війnu, біженство, втрату коханого - нелюдські випробування, з єдиною думкою – повернутися додому.

Я могла б говорити ще і ще, але натомість залишу цитатник. Українцям все буде зрозуміло, до останнього слова.

«Манучі ніколи б не насмілилася ослухатися падрі. Коли він її бив, вона беззвучно плакала над плитою, і сльози крапали в борщ. Вона казала, що мамина їжа завжди найсмачніша, бо просякнута сльозами». (с.113)

«Війna має запах і звук, і заряд, що проходить через все і всіх: волосся на зашийку стає сторч, повітря стає менше (…) і страх віддається болем у тілі, яке тут, а ніби і не тут – як спогад із минулого життя» (С. 145)

«Як усі біженці, вони йшли вперед, тому що більше не мали куди йти, рух для них означав життя» (с. 161)

«Мій бог знищить твого, тому що мій створив війnu. Відмовитися від війni – значить, відвитися від божественного звитяжного життя, відмовитися від шляху до вічності. Життя – це наслідок війni» - каже Тойтенберг, ватажок російskoi банди (с. 153)

«Коли настане невідворотнє, то ніхто не заперечуватиме приходу його. А ми чимдуш намагатимемося жити далі.» (с.163)

Я – лукістка, і я купила цю книжку, бо закохалася в розкішну обкладинку. Витвір мистецтва. Але на цьому хороші новини про книжку закінчуються.

Початок – бал дебютанток на американському Півдні, де всі страшенно багаті, консервативні, ходять до церкви в капелюшках і трясуться за свою репутацію перед сусідами.

Даллас – 21-річна дівчина з багатої родини, виплекана в протестантській скромності і цноті, але при цьому без манер справжньої леді і з пристрастю постійно щось жувати (вона їсть вуглеводи весь час, тому в мене питання, звідки в неї ідеальна фігура, на якій так наголошують автори). Вихована в суворості дівчина з цікавості хотіла поцілуватися з красивим незнайомцем у трояндовому саду, а втрапила в скандал, який він же і влаштував для свої інтересів. (Привіт, патріархат, який використовує жіночу сексуальність як інструмент). Через це Даллас мені шкода, хоча вона і поводиться, як 14-річка.

Ромео – набундючений мачо, а по факту – закомплексований хлопчик у тілі дорослого чоловіка з мільярдним статком. Ненавидить батька, не поважає матір, хизується відсутністю принципів, зневажає всіх жінок, а більше за все – свою наречену, яку присилував до шлюбу, бо хотів дошкулити її колишньому. І йому дуже, дуже подобається демонструвати владу на нею. Єдине, що я можу сказати доброго про Ромео – він не гвалтівник. Хоча він таки маніпулює невинністю своєї нареченої, але хоча б її не примушує. Такий собі романтичний герой. Ой, і щоб помститися Даллас за витівку, він прибрав з будинку всю її улюблену їжу разом з кредитними картками, а ще нашпигував будинок відеокамерами для стеження за нею – більшого редфлега я уявити собі не можу.

У цієї історії навіть при всьому, що дано, був потенціал перетворитися на цікаву версію «Приборкання норовливої/норовливого», якби не очевидна нерівність сил, де всі важелі – в Ромео, а Даллас борсається, як муха в бурштині.
«Саме в такі моменти я згадував, чому мені закортіло її вкрасти. Де ще в Америці знайду таку чисту двадцятиоднорічну дівчину, з якої можна як завгодно знущатися та глумитися?»
Це Ромео і робить, називаючи дружину психопаткою і абсолютно ігноруючи факт, що він втягнув невинну дівчину, яка нічого йому не заподіяла, в скандал, знищив її репутацію, погрожував родині, силоміць витяг з батьківського дому і замкнув у власному, як в клітці. Але це вона щось не так робить, не переплутайте!

Ромео абсолютно гидкий тип, і коли на 370 (!) сторінці нарешті відкривається причина, чому він такий моральний садист, а троп «від ворогів до коханців» прямує до станції «закохані ідіоти», мені його-дорослого абсолютно не шкода. Так, страшна історія про дитинство. Але треба було йти в терапію, а не корчити з себе таткового домінатора перед дівчиною, в якої особливо нема вибору, а через юність і недосвідченість їй легко сплутати хіть і закоханість. Ще й гарячі сцени описані доволі бридко. Я дуже втомилася від згадування «цицьок», «солодких дірок» та «потовченої піхви» (С).

Я ставлю цій книзі 6 балів за неймовірно гарну палітурку, яка тягне на перлину книжкової полички, і за дуже якісний переклад. Сама історія – не вартує тих годин, які я витратила на читання.