Ембер Сміт

Ця книга про те, як насильство руйнує не тільки тіло, а й особистість. Про те, як важко повернути себе після того, як тебе зламали.

Після зґвалтування головна героїня Іден ніби розділяється на дві частини. Була одна - та, якою вона була до цього, і стала - зовсім інша. Упродовж усього роману я відчувала це чітке роздвоєння особистості. Її буквально «перемикає». В одні моменти вона намагається бути нормальною, мовчки терпіти, вдавати, що нічого не сталося. А вже в наступну секунду - повністю зникає її справжнє «я», вона стає агресивною, холодною, відстороненою, ніби бачить себе збоку. Це не просто посттравматична поведінка, це спосіб вижити, в якому вона втратила зв’язок зі справжньою собою.

Найважче було спостерігати, як вона свідомо уникає всіх, хто її по-справжньому любить. Джош - це той, хто міг би стати її опорою. Але вона обирає зовсім інших: випадкових хлопців, поверхневі стосунки, секс без жодного емоційного зв’язку. У певний момент я навіть зловила себе на думці, що ніби вона карає себе за те, що сталося. Ніби вважає себе брудною, зламаною і тому свідомо не дозволяє собі нормального кохання.

Коли вона нарешті визнає, що з нею сталося, і наважується розповісти про зґвалтування, здається, що з’являється надія. І все ж, у фіналі вона знову «перемикається»: зустрівшись із Джошем, який все ще її кохає, вона… знову тікає. Вона відмовляється дати собі шанс. Я очікувала хоч якогось кроку вперед. Але ні, її рана ще надто глибока. Вона досі не дозволяє собі бути тією, якою була - і, можливо, ще не готова стати новою собою.

Це важка книга. Без катарсису. Без остаточного зцілення. Але в цьому і її сила. Вона показує правду - жорстоку, незручну, неприємну. Вона змушує бачити не просто «жертву», а людину, яка розпалася і не може склеїти себе назад.

Моя оцінка - 9 з 10. Це щиро, глибоко і чесно. Але емоційно важко, особливо коли дуже хочеш, щоб героїня врятувалася.

Прекрасна щемка історія. Прочитала за 2,5 години, половину з яких проплакала. Давно не відчувала стільки болю від чийогось життя і стільки співчуття та розуміння до когось. Навіяло власні шкільні спогади. Цю книгу варто прочитати кожному, аби зрозуміти, що людина може витримати і зберегти у собі; дуже допомагає нагадати, що ми можемо абсолютно не знати справжньої сутності, якщо її не демонструють. Вона показує людську витримку; здатність довіряти і боязнь це зробити, наважитися; процес дорослішання, коли ти вже інакший, коли не можеш повернутися до звичного у минулому, регресувати. До того, як прочитати, не знала, що є друга частина – і прям засмутилася. Але це настільки вартісна емоційна книга, що одразу ж замовила продовження англійською, хоча до того не читала іноземною. Раджу кожному, хто сумнівається, якщо хочете кілька годин побути у іншому стані, поглинутися, пережити життя і зрозуміти поведінку інших, відрефлексувати про свій досвід.

Давно зі мною не траплялося такого, що я свідомо йшла на читання до 4ї ранку книги, бо просто не могла перебороти бажання дочитати історію, але зі мною трапилась «Якою я була». Я читала і переживала, читала і вболівала, читала і хотіла обіймати, сварити, поговорити, підтримати головну героїню, читала і плакала, хотіла, щоб ця історія нарешті закінчилася, і не хотіла перегортати останню сторінку. Це та книга про реальне життя, коли мені відчайдушно хотілося б чарівного хеппі енду для персонажки.
В анотації до книги все доволі прозоро написано, крім того це доволі тригера книга, тому я писатиму про події такими, як вони були.

Іді — всього лише 14 років, вона живе безтурботне життя шкільного «задрота», мріє про симпатичного хлопця і грає у шкільному оркестрі. Однієї ночі, за якісь 5 хвилин, її життя перестає бути ЇЇ життям. Іден ґвалтує у її ж ліжку найкращий друг старшого брата. Ці 5 хвилин стануть початком її падіння на моторошне дно існування.
Ті події, які відбуватимуться у книзі далі, не можуть не ранити, не боліти і не жахати від почуття абсолютної безпомічності, бо ти спостерігаєш за підліткою, яку затягує в трясовиння, а ти ніяк не можеш врятувати її. І ще гірше стає від думки, що таких Іден в реальному житті дуже багато. Як і дітей, які ламаються через чиюсь агресію; батьків, які не мають довірливих стосунків із власними дітьми; дорослих, яким байдуже на очевидні проблеми підопічних.
Іден змогла, досягнувши дна, знайти сили відштовхнутись і випірнули на поверхню — не всі це зуміють, особливо, без сторонньої допомоги.
Вважаю, що цю книгу мають читати не тільки підлітки, на яких вона розрахована, щоб побачити, як їх слова чи «жартики» можуть зруйнувати чиєсь життя, як важливо вміти попросити про допомогу, коли погано, якими можуть бути наслідки того, що ти закриваєшся від близьких людей. А ще тут є приклад дуже притомного хлопця. Цю книгу варто читати батькам маленьких дітей, бо саме в маленькому віці закладається фундамент стосунків із майбутніми підлітками; а ще, щоб викорінювати найменші прояви віктім блеймінгу. Бо жертва ніколи не винна — винен агресор. Бо тільки емпатія врятує цей світ.
#марафонкнигомам

Ця книга розібрала мене на молекули і я ледве зібралась до купи, щоб написати відгук.
Це лише книга про чотирнадцятирічну дівчинку, яка мала б спокійно рости та дорослішати, кохати та радіти, бути безтурботною та щасливою. Але замість цього все її життя котиться вниз, бо одного разу вночі її зґвалтував товариш брата. Можливо, якщо вона б розповіла все комусь відразу, якби мала підтримку та увагу дорослих, батьків, то все було б інакше.
Але все пішло по хибному шляху.
Це все не спойлер, це лише перші сторінки які мене зачепили максимально. Далі про її життя з цією важкою ношею. І вона долала все сама, плутаючи незалежність з доступністю.
Я просто нереально була зла на її матір, це якийсь повне безумство бути такою холодною до доньки, й це наче нормальне любляче сімейство. Я все чекала, коли ж хтось поруч з нею здогадається, що всі її вчинки то крик про допомогу.
Шановні дорослі, батьки будьте чуйними до ваших дітей, цікавтесь ними, довіряйте їм.
Бо за їхніми часом неадекватними вчинками може приховуватись щось набагато глибше і важливіше ніж просто підлітковий період.
Це дуже і дуже важливо, щоб хтось поруч був попри все на твоєму боці й вірив тобі.
Я дуже рекомендую цю книгу як підліткам, так і дорослим. Проживіть цю книгу, щоб нічого подібного не сталось з вами або вашими рідними.
Книга не потребує якоїсь оцінки, вона просто зламала мене навпіл.

без оцінки, бо не думаю, що ця книга потребує її. я прочитала її за один раз, три години поспіль і вона просто наче переламала мої кістки та розірвала серце. мені було так боляче за Іден, за Джоша, за Стівена. це все здавалось таким неправильним, хотілося кричати про те, що з нею сталося, щоб хтось допоміг ій. вона тримала це у собі 3 роки, а дехто не зізнається у житті про це до самої смерті. дуже важка книга, на фіналі я плакала, це було надто боляче. я мала усі надії на Джоша, але зараз трішки незвичними будуть здаватися їх стосунки. хоча я передбачила, що перша зізнається
саме йому. чекатиму продовження або ж прочитаю в
оригіналі❤️‍🩹

Це неймовірно щемка, глибока і сильна історія, яка залишає слід у серці. Вона розповідає про біль, самотність і шлях до зцілення, і робить це так, що кожне слово пронизує наскрізь.

Авторка дуже чесно говорить про те, що іноді наслідки травми здаються нескінченними:

“Я теж дивлюся на себе, але бачу тільки величезну відкриту рану, яка інколи й досі болить.”

Але найстрашніше — це відчуття, що ти один на один зі своїм болем, що ніхто не розуміє тебе:

“Чому я іноді почуваюся так, ніби в цілому світі немає нікого, хто розумів би мене хоч трохи?”

Ця книга важлива, бо вона дає голос тим, хто не зміг розповісти свою трагедію. Адже в світі набагато більше таких реальних історій, але не кожен може про них сказати, хоч комусь. І я боюсь уявити, наскільки їх багато.

Іноді біль кричить, але його не чують:

“Я точно кричала, проте без звуку, наче була під водою.”

Це історія, яку важко читати, але ще важче ігнорувати.

Загальна оцінка: 10/10
Я була впевнена, що читатиму цю книгу довго – трішки не мій формат. Але натомість я проковтнула її за один вечір.
Це історія, яка оголює важливість спілкування та довіри, особливо між батьками та дітьми. Вона показує, наскільки важливо не лише слухати, а й бути почутим, навіть без слів. Адже коли це твоя дитина – складно не помітити змін у її поведінці, навіть у найменших деталях.
Книга торкається складних психологічних тем і доводить: замовчування проблем лише посилює їх. Страх залишитися непочутим, відчуття власної нікчемності, ніби ти – просто піщинка в безмежній пустелі… Про це важливо говорити, і головне – виправляти.
Залишила дуже сильні емоції після прочитання.
Дякую авторці за те, що вона порушила стільки болючих, але необхідних тем.