"I love you like all-fire."

💜Геймітч, my poor baby 😔
Вкотре переконуюсь що Сюзанна Колінз геніальна письменниця. 

💜На початку книга відчувалась як фансервіс, було приємно повернутися у всесвіт Голодних Ігор і зустріти знайомих персонажів, але загального захвату я не розділяла. Ближче до середини ситуація виправилась. 

💜Події в книзі відбуваються за 24 роки до основної трилогії. Ми спостерігаємо за 16-річним Геймітчем, його життям та родиною у 12 окрузі. Через низку збігів та жахливих обставин хлопець потрапляє на 50-ті Голодні Ігри, де на честь «ювілею» змагається вдвічі більше учасників. 

💜Так, ми знаємо чим закінчаться Ігри, але градус напруги від цього не зменшується. 
Ця книга розкриває Геймітча як персонажа та дає зрозуміти чому він став таким яким ми бачимо його в історії Катніс та Піти. 

💜Чи треба вам читати цю книгу якщо ви не фанат ГІ? Не думаю. Впевнена, екранізації буде достатньо (чого вартий каст акторів). Але шанувальникам основної трилогії книга обовʼязкова до прочитання. Я знаю, ви хочете, щоб Коллінз розбила вам серце ще раз. 

💜Дуже раджу перед читанням освіжити в пам’яті «Баладу про співочих пташок та змій», тут будуть згадки про Люсі Ґрей і багато пісень. Тут буде тато Катніс, Плутарх, Еффі та ментори-учасники 75-х Голодних Ігор. 
А ще перечитайте епізод із «У вогні» де Піта та Катніс передивлялись 50-ті ГІ. Треба пам’ятати як їх бачили жителі Панема.

💜Фінал історії таки вибив з мене скупу сльозу, в чому я звинувачую просто шикарного наратора. 
Але, боже мій, цей милий хлопчик не заслуговував на те що зробив з ним Сноу та Капітолій.

💜З розбитим серцем очікую українського перекладу та екранізації. 

"The snow may fall, but the sun also rises."

✨Троє дівчат, один хлопець і що взагалі тут відбувається?

✨Неіронічно радію, що дочитала цю книгу.
Бо вона хороша, тільки читала я її неправильно.
Розказую.

✨Бет О'Лірі вже мала певний кредит довіри, бо її "Квартиру на двох", яка раніше виходила у Віваті, я відношу до свого топу non-spicy ромкомів і читала двічі.

✨Цю книжку чекала, передзамовляла і на хвилі гарних відгуків та відповідного настрою сіла читати, але, зробила перерву перемикнувшись на інші книги. Не робіть так. Ця історія створена для швидкого читання у кілька підходів, бо інакше ви ризикуєте втратити інтерес до головної інтриги яка тримає сюжет.

✨Власне про сюжет.
Міранда, Джейн та Шивон - троє дівчат, які у день Святого Валентина очікують зустрічі із Джозефом Картером. Зустрітися вони мають у різний час та у різних місцях, але жодна його так і не дочекалась.

✨Джозефа нам описують як ідеального хлопця, він привабливий, розумний, турботливий, зі стабільною роботою, емоційний спектр має ширший за рушникосушарку і так далі.

✨Міранда – арбористка, займається управлінням та підтримкою стану дерев на благо суспільства. Простіше кажучи, Міранда турбується про те, щоб у Британії людей не вбила гілка, що падає з дерева (превентивно зрізає їх без шкоди для самої рослини).
Із Картером вона познайомилась на корпоративному заході, зустрічаються вже 5 місяців.

✨Шивон – лайф коучерка, яка зробила себе сама. У неї щільний графік, багато клієнтів та публічних заходів. Водночас дівчина бореться із тривожністю, вигоранням та травматичним минулим. З Джозефом познайомилась через дейтінг додаток і тривалий час вони мали стосунки на відстані.

✨Джейн – працює волонтеркою у благодійному магазині. Вона тиха та спокійна дівчина, читає одну книгу на тиждень, має в голові список одягу, який носить за графіком (ті самі вбрання по колу залежно від дня тижня) і взагалі заповнює життя рутинними справами аби завжди тримати усе під контролем.
Познайомилась із Джозефом у пекарні та організували книжковий клуб на двох. Не зустрічаються.

✨Тож, перші 100 сторінок взагалі важко зрозуміти що відбувається, ми спостерігаємо за життям трьох героїнь і намагаємось зрозуміти як вони пов'язані одна з одною і хто такий цей Джозеф Картер, але десь на 300 сторінці це трохи втомлює, особливо якщо читання розтягується на два тижні.

✨Дочитавши, поставила тверду 4, бо мені сподобалось як авторка розкрутила цей клубок і, те наскільки круто прописала персонажів, бо вони дуже схожі на реальних людей, яких ми зустрічаємо щодня.

✨На мою неекспертну думку текст можна було б скоротити сторінок на 50 і роман від цього тільки б виграв.

✨О'Лірі обов'язково читатиму ще і вам раджу.

"Я навіть можу зрозуміти, чому заборонено приносити в гетто харчі. Шогер хоче, щоби ми голодували. Я розумію, чому не дозволено приносити одяг. Вони хочуть, аби ми здавалися
обідранцями й нам було холодно. Але чому Шогер заборонив квіти? Цього я не можу зрозуміти.
Квітка. Тендітне стебло, барвистий цвіт і збудливий аромат. Хто може заборонити квіти?"

🌟Завдяки Овену Міні випрацювалась звичка читати багато й от за вечір прочитала книжку. 

🌟Іцхокас Мерас – литовський письменник, народився у єврейській сім’ї, батьки були вбиті під час голокосту, а сам він вижив завдяки родині литовських селян, які переховували його від нацистів. Усе життя писав литовською мовою, після війни емігрував у Ізраїль. 

🌟Нічия триває лише мить – постмодерністський історичний фікшн. У центрі сюжету – шахова партія між Ісааком, євреєм з Вільнюського гетто, та Шогером, нацистським комендантом. 
Ісаак не має права програти, адже ставки високі, на кону щось більше ніж його власне життя, але й виграти він також не може. 

🌟Оповідь не лінійна, опис гри постійно переривається історіями мешканців гетто, які вели підпільну боротьбу з нацистами або просто намагались вижити та зробити правильний вибір. 

🌟Звісно, це важка історія, таких історій свого часу я прочитала немало. 
Книгу все-таки раджу, але з обережністю, трагедій вистачає і в стрічці новин.

✨Жахастик на ніч чи філософська притча?

📖 Землі, де народилась і прожила майже 40 років Веріс століттями переходять з рук в руки. Загарбники ніколи не церемонились із місцевим населенням, а надто Тиран, який владарює вже третій десяток.

✨ Місцина, де Веріс живе разом із тіткою та дідусем доволі мальовнича, долину оточують Південні ліси – освоєні, безпечні, багаті на дичину, гриби та ягоди. А от Північні ліси – дикі. Страх перед ними місцеві мешканці всотують з молоком матері. 
5-6 кроків підліском і ви ризикуєте опинитись у Вʼязовічності де живуть інші – мешканці лісів. Звідти не повертається ніхто. 

🦄Окрім Веріс. Одного разу їй вдалося повернутись разом із дитиною яка потрапила у Вʼязовічність. 
Про це дізнався Тиран й тепер жінка під загрозою смерті вимушена повторити свою подорож, адже дітей Тирана ніхто не попередив про небезпеку. 

✨ Мені сподобалось. Текст постійно тримає в напрузі, описи мешканців лісів доволі графічні, атмосфера гнітюча, а головна героїня викликає захоплення.

🎭 Це історія не тільки про демонів реальних, а й про демонів внутрішніх, про вибір, проживання травми та віру в себе.

✨Рекомендую для вечірнього читання, або для походів у ліс.

"– Я люблю її.
– Тоді ти не любиш Господа.
– Ні, я люблю обох.
– Це неможливо."

🍊 Це було…дивно. Добре, але дивно. 
Зауважу, що жодного відгуку я не читала повністю, я з тих, хто завжди ставить реакцію на дружніх каналах, але якщо мене книга цікавить і я вже вирішила її читати, то максимально стараюсь уникати будь-яких відгуків, щоб сформувати власну думку. 
Іноді, я зберігаю відгуки з каналів, які регулярно читаю, щоб потім повернутись та порівняти враження. 

🌟То до чого це я. Зі мною сталось класичне очікування-реальність, але не в поганому сенсі. 

🍊 Очікувала я відносно сучасну та автобіографічну історію (книга вийшла друком у 1985) про дорослішання у глибоко релігійній спільноті. 
І начебто це я й отримала, але, по-перше, мені кілька разів доводилось нагадувати собі, що я читаю не американську авторку, чомусь текст не відчувався європейським, по-друге, що роману 40, а не 60 років. 
Стиль оповіді, побут, навіть поведінка героїв викликала відчуття що це більш ранній текст, що дивно, бо Джанет всиновила родина пʼятидесятників, це вам не аміші чи мормони, технологій та прогресу вони по ідеї не цураються (виправте мене, якщо помиляюсь). 

🌟Життя головної героїні переважно складається з вивчення біблійних текстів, відвідування церкви та організації заходів для залучення нових парафіян. 
Джанет росте дуже самотньою дитиною, бо в школі діти її уникають, а в їхній громаді дітей взагалі немає. 
Коли ж героїня наближається до підліткового віку та усвідомлює, що її приваблюють жінки, церква не просто відвертається від неї, а оголошує, що вона одержима демонами та проводить своєрідний обряд екзорцизму. 

🍊 Цей момент неприйняття та відторгнення церквою, громадою та власною матірʼю стає для героїні поворотним, зрештою, в 16 років мати просто виганяє її з дому. 
Частина із пошуком власного місця у світі та облаштуванням життя й побуту дуже коротка і закінчується раптово. Навіть не можу назвати кінцівку відкритою. 

🌟Найбільше мені сподобались частини-фантазії героїні, які спочатку, здається, не мають жодного стосунку до основної оповіді та згодом стає зрозуміло, що вони її доповнюють та продовжують. 

🍊 Цікаво було б обговорити книгу на клубі із психотерапевтом.
Я сприймала ці відступи як копінг-механізм Джанет, вона тікала у свої вигадані світи, де була головною героїнею:

"Гончар використовує фізичну субстанцію для демонстрації своїх думок. Якщо я використовую метафізичну субстанцію для демонстрації своїх думок, то можу перебувати в різних місцях водночас і впливати на різні ситуації, так само як гончар і його вироби здійснюють вплив у різних місцях. Цілком імовірно, що я тут не вся, що інші мої частини проживають інші вибори, які я зробила або не зробила, і які подеколи на мить перетинаються. Що я водночас і євангелістка в північній Англії, і людина, яка звідти втекла. Можливо, на якийсь час ці дві частини мого «я» перетинаються. Я рухаюсь ані попереду, ані позаду часу, а крізь час назустріч тій, ким могла б стати, випробовуючи свою долю."

🌟Високу оцінку я поставила скоріше за форму ніж за зміст, можливо, колись ще перечитаю книгу, а от «Пристрасть» цієї ж авторки тепер хочу прочитати ще більше.