Ідея книги здавалася інтригуючою: надтаємне товариство, магія, загадки, сила жінок — все, що могло б стати основою динамічного й атмосферного фентезі. Але, на жаль, реальність виявилася значно менш захопливою.
Що не спрацювало для мене: – Сюжет розвивається повільно, події розтягнуті, а інтрига швидко втрачає напругу.
– Героїні, які мали б вражати харизмою, виглядають одноманітно та іноді навіть штучно. Їхні діалоги не завжди переконливі, а поведінка часто виглядає неприродно.
– Відчуття магії й атмосферності зовсім не вистачає. Світ ніби є, але не оживає — він лишається сухим набором фактів і пояснень.
– Очікувала сильнішого акценту на «таємному товаристві», а вийшло щось між підлітковою драмою і слабко розвиненим містичним клубом.
Є й кілька плюсів:
– Гарне поліграфічне оформлення (якщо маєш паперове видання).
– Ідея з магічною спадковістю могла б мати потенціал при іншій реалізації.
Книга мене не зачепила. Не змогла повністю зануритися в атмосферу чи співпереживати персонажам. Ідея була, реалізація підвела. Як на мене, це могла бути цікава історія, але вона просто не розкрилася. Можливо, знайде свого читача — але це точно не моя історія.

Тут Аурін — це вже не тінь, а полум’я.
Вона не тікає, вона не мовчить. Вона вже не тільки переживає, вона діє.
У цій книзі вона не одна — вона стає частиною руху, частиною нової сили.
Нові виклики, нові союзники, нові відкриття.
І хоч багато чого ще болить, у цій частині вже є надія.
Золото більше не тримає її — воно її зброя.

Після шоку, болю й пробудження — етап збирання себе по частинах.
Ця частина спокійніша, повільніша, але дуже важлива.
Тут більше розмов, внутрішніх діалогів, нових думок.
Аурін намагається зрозуміти, хто вона — не як полонянка, не як чиясь, а як окрема жінка.
Так, динаміка просідає порівняно з другим томом, але вона потрібна — щоб переварити попереднє й бути готовою до подальшої трансформації.
Це частина прийняття. Себе. Своєї сили. Свого минулого.

Початок здається казковим — золото, замок, король, дівчина в розкоші. Але дуже швидко стає ясно: золото тут — це не краса, а в'язниця.
Аурін живе в клітці — і фізичній, і емоційній. Вона намагається виправдовувати все, що з нею відбувається. Здається, що це історія про любов, але чим далі — тим більше розумієш: ні, це історія про контроль і про те, як легко в ній загубити себе.
Перша книга задає тон і готує до глибокої перебудови героїні.
Фінал б’є — і саме з нього починається пробудження.

Попри величезну кількість позитивних відгуків, для мене ця книга не стала чимось особливим. Ідея цікава — жінка-хімік у консервативному чоловічому світі 60-х років, феміністичні теми, боротьба за рівність і голос. Але на практиці я не відчула глибини чи емоційного залучення.
Прочитала близько 100 сторінок, і все це здалося поверхневим і навіть трохи штучним. Жінка-хімік, веслування, соціальні бар’єри — усе це подається ніби як щось унікальне.В мене не виникло зв’язку з героїнею, історія не зачепила, і бажання продовжувати читання просто зникло.
Даю 4 з 10 за саму ідею книги та естетичне оформлення, але на жаль, зміст виявився для мене порожнім.