Дуже хороша книга. Це один із таких романів, де сюжетну лінію загортають у реальний історичний контекст, через що ти ловиш багато флешбеків, постійно рефлексуєш і маєш глибоку емпатію до прочитаного. Варто відзначити, центрова канва сюжету про Крим досить міцна з гарно розставленими емоційними зачіпками. Але добра третина книги - це любовно-переживальна лінія головної героїні, яка сильно нервувала, вибивала з вайбу і зміщувала акценти. Через що роман постійно намагався сповзти в романчик. До речі, ця книга гарно зайде, якщо прочитати її одна за одною після «Намальовані люди», дуже взаємодоповнюючі. Отже, неприємний але правдивий висновок, який можна зробити після прочитання: до окупації ми не любили Крим, не цікавилися кримськотатарською історією і культурою, не зважали на кримських татар. Рекомендую!

Книга відповідає заявленій темі: «уроки людяності». В ній Залужний розкривається саме як людина.

Відчувається великий пієтет авторки до генерала. Крім того, є трохи пізнавального про його життя і про деякі віхи війни. З недоліків: занадто бравадно написано; відсутність критичного погляду; дуже багато самої авторки в тексті; місцями проскакує політика. Але якщо ти, як і я, ставишся до Залужного з повагою, то книга має зайти. Та все ж вона трохи поверхнева.

Нещодавно читав «Фактор Черчилля» Джонсона, то в порівнянні, не беручи до уваги самі постаті, а лише форму і подачу, Фактор на голову вище. Книга Боріса теж цілковите зізнання в коханні, але він не ігнорує той факт, що Черчилль як і всі люди мав недоліки.

Резюмуючи: це перша книга про генерала най буде - яка є, ще буде час для глибших текстів.

Маємо першу частину із трилогії. Дві наступні «Наша війна» і «Їхня війна» мають вийти пізніше. Ця частина - це щось середнє між мемуарами, набором флешбеків про дорослішання і розмовою з читачем. Тут в досить сумбурному викладі ви дізнаєтеся про його дитинство, курсантство, сімейну трагедію, багато про армію, про містику і трошки про війну. Про війну, особливо після 2022 року, він пише мало, і сам це відзначає. Але тут є багато гачків на анонсоване продовження. Через всю книгу йде лінія про поступовий занепад і розвал армії до 2014 року, і про складнощі розвороту в інший бік після. Дуже обережно, але генерал все ж трохи накидає на політичне керівництво, зокрема такими фразами: «гонитва за політичними перемогами». Люблю мемуари. Через них виходить зазирнути за ширму особистості, побачити шлях, який вона прийшла. Цей текст теж дозволяє трошки відчути просту людину, яка стоїть за образом «Залізний генерал». Як на мене, в книзі забагато недомовок, навіть про події часів АТО. Можливо, це щоб не потурбувати спокій ні живих, ні мертвих. Також місцями вона звучить дещо патетично. Хоча, якщо порівнювати з книгою його комунікаційниці, яка вийшла пів року тому, то ця набагато глибша. Книга хороша, та скажу чесно, що очікував від неї більшого, але ще є надія на наступні частини, можливо, вони гарно спрацюють в комплексі.

Що ви бачите перед собою? Це скарб! Дійсно неймовірно цікава і супер професійно написана книга (навіть при умові, що до прочитання уже не раз дивився геніальну екранізацію). Така скрупульозність, така увага до деталей, так повно і різнобічно прописані персонажі. Рідко трапляються такі роботи. Так, трохи спірний посил, але загалом вона не виправдовує мафію. Як на мене тут чудово збережений баланс між співчуттям і засудженням. Рекомендую!

«В житті не може бути нічого вигіднішого, ніж домогтися, щоб ворог переоцінив твої вади, а друг недооцінив твої чесноти»

Дуже хороша книга. Це один із таких романів, де сюжетну лінію загортають у реальний історичний контекст, через що ти ловиш багато флешбеків, постійно рефлексуєш і маєш глибоку емпатію до прочитаного. Варто відзначити, центрова канва сюжету про Крим досить міцна з гарно розставленими емоційними зачіпками. Але добра третина книги - це любовно-переживальна лінія головної героїні, яка сильно нервувала, вибивала з вайбу і зміщувала акценти. Через що роман постійно намагався сповзти в романчик. До речі, ця книга гарно зайде, якщо прочитати її одна за одною після «Намальовані люди», дуже взаємодоповнюючі. Отже, неприємний, але правдивий висновок, який можна зробити після прочитання - до окупації ми не любили Крим, не цікавилися кримськотатарською історією і культурою, не зважали на кримських татар. Рекомендую!

«Того останнього літа в Криму мене не полишатиме відчуття, що півострів іде на дно»