"Те, що тривожить мерців" Т. Кінгфішер — цю книгу мені порекомендувало саме видавництво "Жорж" на Книжковому Арсеналі, оскільки всі їхні детективи в м’якій обкладинці я вже перечитала, і тому хотілося чогось новенького.

Отже, це переписана й доповнена історія "Падіння дому Ашерів" Едґара Аллана По, і... Це ж уже було. Ви можете опонувати мені чудовим твором Ілларіона Павлюка "Білий попіл" (який, очевидно, є переосмисленням Гоголя), і будете праві. Суть та сама — взяти класичну історію і переписати її з містикою, яка зрештою пояснюється раціональними обставинами.

Однак, на мою думку, І. Павлюк впорався з цим краще.
Т. Кінгфішер додає до відомої історії чарівного в усіх сенсах клятвеного солдата Алекса Істона з вигаданої східноєвропейської країни. І саме він — причина, чому я дочитала цю книгу до кінця. Найбільше мене здивувало, чому авторка зробила Істона небінарною особою — це ніяк не впливає на сюжет. От геть не впливає! Окрім кількох кумедних зауважень — загалом це не має значення. Я не проти ЛГБТК+ у літературі, але, суто на мою думку, це має відігравати якусь роль (не зовсім коректний приклад, але у "Володарі перснів" Еовін, перевдягнувшись у чоловіка, використала свою жіночу силу — і це рухало сюжет). Можливо, у наступних книгах це розкриється більше.

Атмосфери мені також трохи не вистачило, хоча, можливо, це через те, що читала вдень.

Загалом, мені було цікаво. Якщо вам подобаються готичні боді-горори — думаю, сподобається і ця книга!