«Кері Сото знову в грі» — це потужна історія про жінку, яка все життя доводить, що вона найкраща, навіть якщо це коштує їй самотності, критики й виснаження.
Кері — не типова головна героїня. Вона жорстка, вперта, часто різка, і не боїться виглядати «занадто». Її не цікавить, що про неї подумають — лише перемога. Але за цією бронею — глибока вразливість, страх бути забутою та невпевненість у власній цінності без титулів.

«Я завжди була швидшою. Завжди сильнішою. І завжди більшою загрозою. Це моя гордість. І мій тягар.»

Книга захоплює атмосферою тенісу, але ще більше — стосунками Кері з батьком, який одночасно її тренер і єдина людина, яку вона справді слухає. Їхній зв’язок глибокий, складний і часом болісний. У певному сенсі, це навіть історія двох — не тільки про її повернення, а й про його прощання з кар’єрою та дочкою, яку він виховав для боротьби.

«Я більше не знаю, ким я є без гри. Без боротьби. Без цілі.»

Це роман про другий шанс — але не тільки у спорті, а й у спробі заново побудувати себе, коли кар’єра вже не визначає твоєї цінності. Авторка знову майстерно працює з темою слави, жертв, що стоять за успіхом, і того, як важко навчитися жити «просто як людина».

«Я думала, що перемога зробить мене цілісною. Але, можливо, для цього потрібно зовсім інше.»

Мені складно однозначно оцінити цю книжку. Можливо, вона просто не знайшла в мені того читача, якого шукала. Історія зворушлива, але щось у ній не зачепило. Було важко втримати увагу — багато відсилань до інших письменників, цитат, ніби авторка більше говорить не від себе, а через інших. Утім, деякі думки таки зачепили. Можливо, колись повернусь до неї — у тиші, коли буде потреба в розмові про втрату й дружбу.

1662 рік — не безпечний час, щоб бути жінкою. Була вражена, коли дізналась, що роман заснований на реальних подіях. Всі ці історії жінок — Марен, Карін, Крістіне — не вигадка, а трагічна частина історії.

Особливо запам’яталася фраза:

«Вітер у Варде ніколи не стихає. Він знає імена всіх, кого забрали полум’я і страх».

Роман дуже атмосферний, тривожний і водночас глибоко людяний. Страшно читати, наскільки легко жінку тоді було зробити винною лише за її самотність, мовчання чи відвагу бути собою.

«Жінки мовчали. Їх змушували мовчати. Але в цьому мовчанні було більше правди, ніж у всіх церковних проповідях».

Це не просто історія про минуле. Це — нагадування про те, як небезпечно бути «інакшою».
Актуально й донині.

«Терапія» Себастіана Фітцека — це напружений психологічний трилер, який тримає в напрузі до останньої сторінки. Історія зниклої дитини й загадкової пацієнтки змушує сумніватися в усьому — навіть у власному розумі. Автор майстерно грається з уявою читача, і фінал дійсно вражає.

«Надія — це як скалка скла в нозі… Краще витягти її — буде боляче, але потім знову зможеш ходити.»

Книга читається на одному диханні та залишає сильне післясмак. Рекомендую всім, хто любить непередбачувані повороти й глибокі емоції.

Роман «Ідеальна пара» — це захоплива суміш детективу, психологічної драми та історії кохання. Авторка майстерно створює інтригу, яка тримає в напрузі. Сюжет починається з ідеального весілля, яке раптово перетворюється на місце злочину. З цього моменту починається справжнє розслідування, де кожен герой має свої секрети.

Особливо сподобалося, як розкриваються характери персонажів — вони живі, з реальними емоціями. Книга піднімає багато тем: правду й брехню у стосунках, маски, які ми носимо, і те, що ідеальне зовні — не завжди справжнє.

Легка й динамічна книга, ідеальна для відпочинку :)