Пітьма огортає нас щоночі. Хочемо ми цього чи ні, але життя циклічне і після дня завжди наступає ніч. Темна, холодна та густа. Ніч жалить, бо вона оголює страхи. І якщо ми самотужки не здатні затримати сонце чи викликати його раніше, то хоча б можемо спробувати зберегти світло всередині себе. Для мене ця книга про вибір - глобальний і локальний, суспільний та особистісний, адже кожен герой обирає: йти воювати, читати новели, приймати ліки чи ні, їхати в Амстердам, чекати старого чи почати з нуля нове, боротись чи зневіритись. Автор майстерно змальовує, як пітьма раптово падає на людей, ніби нові декорації на сцені і гасить все – ліхтарі, вітрини, опалення, водопостачання... Емоції, надію, кохання. І коли країна бореться за існування, кожен з нас веде боротьбу ще й за себе. Із самим собою. Кожен з нас має свою Медузу, яку свідомо чи несвідомо поселив десь у серці. Це ніби фото чи голосове повідомлення, яке щоразу слухаєш знову і знову, щоб провалитися туди, де болить, б ми так легко чіпляємось за погане. Ми не обирали умови, проте ми можемо обрати дивитися в очі Медузі і щоразу кам'яніти, виморожуючи душу чи ні. Автор рефлексує на болючі для усіх нас питання: розмови з родичами-друзями по той бік кордону, тема тилу і віддаленість війни в мирних містах, повернення та адаптація військових. Історія чотирьох друзів, які хотіли мати веселе безтурботне життя, але які мають своїх Медуз незалежно від роботи і соціального походження. Історії жінок, які кохали, кохають, бояться кохати, але продовжують це робити попри все. Розвиток дії і сюжету напряму корелює з порою року. Холодний листопад – це ще не зима, проте зрозуміло, що вона неодмінно настане. Жити в листопаді - ніби чекати кінця - що й переживають герої: Соломія зі Славком, Мирослав із Христиною, Леся з Яблонським. Проте грудень не приносить смерть, а приносить байдужість та холод у душі. Символічним є фінал, що розгортається на Різдво - час дива, надії, народження нового життя. Адже попри обстріли ми вмикали генератори і павери, співали пісні, ділилися зарядками. Адже попри пітьму Різдво наступає - нове, народжене з блекауту, з відтятою головою Медузи. Біль дає відчуття життя, проте його теж треба відпускати, щоб рухатись далі, бо щоб там не було, світло завжди перемагає пітьму.
Книгу однозначно рекомендую для прочитання, бо вона про кожного і кожну з нас, про наш спільний біль, що нашаровується на важкі особистісні трагедії. Попри важку тему, читається легко на одному диханні. Роман насичений алюзіями на грецьку міфологію, тому хочу перечитати ще раз після того, як розберуся хто кому брат сват у тих богів)