Тисячу осеней я обрала через численні позитивні відгуки, але я не знайшла в ній і половини того, що описували інші: багатошарову історію, сенси, філософські питання, закручений спіральний сюжет...

Перші 100 сторінок я гадала, що сюжет розгорнеться десь буквально поряд, десь тут і зараз, але ні.
Ну добре, ще 100 сторінок крізь невиразні діалоги, які в собі наче і несуть сенс і розкривають персонажів, а наче й ні. Подолавши 450 сторінок, стало на стільки нудно, що навіть інтрига кривавого монастирю мене не затягнула далі читати.

До того ж сам головний герой якийсь, гммм, не надто послідовний? Він їде аби заробити кошти і повернутися до нареченої, яка обіцяла його чекати, але тільки його нога ступає на Дедзіму, він забуває про неї і думає тільки про Оріто. Але зароблені кошти і посаду він не береже, бо не збирається потурати своєму керівництву з незаконним збагаченням за рахунки фірми...

Також не справило враження те, як пише автор: мінімум описів, які б дійсно занурили читача у життя японської факторії 1800 року та багато діалогів, які не чіпляють.

Можливо, я колись подужаю ті 200 останніх сторінок і моє враження докорінно зміниться, але поки так))

Я прочитала Вавилон одразу після Жовтоликої і можу сказати, що вони настільки різні і на стільки круто написані, що я в шоці.

Вавилон - це книга про громадський опір та боротьбу з Імперією, про самоідентичність, про дружбу та силу слова. Але якщо дивитися на фрагменти, то ти знайомишся з життя ГГ Робіна Свіфта - китайського сироти, бачиш середньовічну Імперію та її жагу володіти всесвітом, ти поринаєш у кропітке та довге навчання філологів.

Напрочуд чітко Реббека через метафору срібляста й сили срібла, розповідає, що мова - це не набір понять та звуків, це - точка зору та самоідентичність. Тільки живучи певною мовою, ти стаєш частиною того суспільства. Це гостро нагадує про мовну дилему, яка виникла в українців з початком повномасштабного вторгнення. В книзі є чітка відповідь, як діяти))

У книзі дуже сподобалась ґрунтовна та послідовна робота автора над темою понять одних і тих самих слів у різних мовах і глибокий аналіз цього зв'язку.

І важко не зауважити, що видавництво Жорж просто фантастично оформило книгу 🖤

"Жовтолика" - це перший роман Реббеки Кван, з яким я познайомилась нещодавно і проковтнула за три дні. Мене зацікавив сюжет: крадіжка мистецького надбання, расизм навпаки, залежність від соціального схвалення та маніакальне прагнення популярності у соціальних мережах.

Перше, що хочеться відмітити - це стиль письма. У цьому романі Реббека говорить від лиця Джуніпер - тої, що завжди була в тіні своєї знаменитої подруги-письменниці і яку весь час їли заздрощі. На мою думку, Реббека дуже влучно описала емоції людини в ситуації Джуніпер: вона весь час виправдовує свою крадіжку не стільки перед читачем, скільки перед собою. Саме емоції Джуніпер - це скарб цієї книги. Вона дуже різнобокий ГГ: вона заздрісна, охоча до схвалення аудиторії, вона лицемірна та дотепна. Проте, хто з нас не заздрив успіху іншої людини, навіть дуже близької? Хто не перевертав ситуацію на свою користь? Хто ніколи не брехав?

Ці неоднозначні почуття ГГ змушують відчувати до неї гостру відразу, захоплення її зухвалістю та підсилюючи бажання дізнатися, а що ж далі?
Кінець книги видався трохи не таким, яким я очікувала, проте не скажу, що не сподобався.

Окрім тексту, дуже сподобались сама книга: збільшений формат, гарна якість обкладинки та паперу.
Окрема подяка перекладачу: текст читається напрочуд легко.