Анна Горєлова
Котик
16.06.2025
Новий відгук
Ця книга зовсім не дитяча. У ній багато такого, що побачить тільки уважний дорослий читач: роздуми про втрату, про вибір, про справжню відвагу — не ту, що зі зброєю, а ту, яка тиха і напружена. Про самотність і про те, як важливо, щоб хтось тебе чекав, навіть якщо ти сам ще не дуже знаєш, хто ти.
Попри легкість сюжету, вона розповідає про важливі речі. Про те, як чесність іноді складніша за будь-яке випробування, як слово може бути і захистом, і зброєю, і як іноді наймудріші — це ті, хто жартує. Її хочеться перечитувати, бо з кожним разом відкривається більше — не в історії, а в собі.
Попри легкість сюжету, вона розповідає про важливі речі. Про те, як чесність іноді складніша за будь-яке випробування, як слово може бути і захистом, і зброєю, і як іноді наймудріші — це ті, хто жартує. Її хочеться перечитувати, бо з кожним разом відкривається більше — не в історії, а в собі.
Новий відгук
Найгірше сприйняли те, що книга повільна. Що речення довгі, думки розгортаються неквапом, а події не поспішають ставати зрозумілими. Деякі читачі губляться в іменах, інші — в деталях, у густих описах і спогадах, які ніби не ведуть нікуди. Але саме в цьому — і її дихання, тяглість часу, якого багато, і він не підганяє.
Двоє дітей — юна розумниця і вкрадений хлопчик — мандрують світом, у якому війна щойно закінчилась, але спокою все одно немає. Поруч — дорослі, втомлені і зневірені, кожен по-своєму. Усі шукають, чого самі до кінця не розуміють: знання, безпеку, минуле, якого не повернути. Тут багато мовчання між словами.
Двоє дітей — юна розумниця і вкрадений хлопчик — мандрують світом, у якому війна щойно закінчилась, але спокою все одно немає. Поруч — дорослі, втомлені і зневірені, кожен по-своєму. Усі шукають, чого самі до кінця не розуміють: знання, безпеку, минуле, якого не повернути. Тут багато мовчання між словами.
Новий відгук
Ця книга вчить, що бути собою — це не завжди легко, зате завжди варто. Вона про те, як не соромитися своїх рішень, навіть якщо вони не схожі на чужі. Про те, що шлях до себе іноді проходить через помилки, вечірки, відчайдушні вибори та довгі розмови пізно вночі. Вона показує: не обов’язково бути «правильною», щоб мати право на щастя.
Головна героїня приїжджає до Нью-Йорка, де життя кипить — яскраве, неспокійне, повне театру, людей і змін. Вона вчиться бути не тільки глядачкою, а й діячкою на власній сцені. У її історії є місце легковажності, сорому, дружбі, втратам і глибокій повазі до власного досвіду. Це сповідь без нарікання, але з великою чесністю.
І все ж найбільше ця книга — про свободу: жити так, як тобі пасує, кохати не за правилами, будувати своє майбутнє без вибачень. Тут не шукають правильних відповідей — тільки тих, що правдиві саме для тебе.
Головна героїня приїжджає до Нью-Йорка, де життя кипить — яскраве, неспокійне, повне театру, людей і змін. Вона вчиться бути не тільки глядачкою, а й діячкою на власній сцені. У її історії є місце легковажності, сорому, дружбі, втратам і глибокій повазі до власного досвіду. Це сповідь без нарікання, але з великою чесністю.
І все ж найбільше ця книга — про свободу: жити так, як тобі пасує, кохати не за правилами, будувати своє майбутнє без вибачень. Тут не шукають правильних відповідей — тільки тих, що правдиві саме для тебе.
Новий відгук
Жінка вирушає у подорож, бо втомилась бути не собою. Спершу — Італія, де вона вчиться їсти без сорому, смакувати кожну крихту і дозволяти собі задоволення. Потім — Індія, де мовчання важить більше, ніж слова, і де молитва стає способом зібрати себе по шматочках. Нарешті — Балі, де вона намагається знову довіритись коханню, хоч і боїться зробити це по-справжньому.
Це не завжди весела подорож — радше тиха розмова з власними страхами. Те, що здається втечею, поступово перетворюється на шлях назад — до себе. Іноді найбільше відкриття приходить не в момент пригоди, а в ранковій тиші, коли раптом розумієш, що тобі спокійно.
У цій книжці мало гучних подій, але багато внутрішніх зрушень. Вона не вчить, а показує: щастя — це не пункт призначення, а вибір, який треба робити щодня. І себе — також можна вибрати.
Це не завжди весела подорож — радше тиха розмова з власними страхами. Те, що здається втечею, поступово перетворюється на шлях назад — до себе. Іноді найбільше відкриття приходить не в момент пригоди, а в ранковій тиші, коли раптом розумієш, що тобі спокійно.
У цій книжці мало гучних подій, але багато внутрішніх зрушень. Вона не вчить, а показує: щастя — це не пункт призначення, а вибір, який треба робити щодня. І себе — також можна вибрати.
Новий відгук
Капітан Ахав дуже давно втратив ногу через білого кита. Відтоді він думає тільки про одне — знайти його знову. І ось корабель вирушає у море, де хвилі високі, а небо таке близьке, що здається, ніби торкаєшся до Бога. Серед моряків — і сам оповідач, юнак, який просто хотів пригод. Але незабаром він бачить, що ця подорож зовсім не така, як він уявляв.
На кораблі панує тиша й напруга, бо капітан шукає не тільки кита, а ще й якусь відповідь на біль, яку ніхто не бачить. І чим довше триває шлях, тим більше стає зрозуміло: іноді найбільші небезпеки — не в морі, а в самій людині. Та попри все, навіть серед бурі й страху, моряки тримаються один за одного, дивляться в далечінь і вірять, що мають повернутися додому.
Це історія не про перемогу чи поразку. Це про те, як важко не втратити себе, коли віриш у щось до болю сильно. Про те, як далеко може завести одержимість. І як важливо поруч мати живих людей, а не тільки ідеї.
На кораблі панує тиша й напруга, бо капітан шукає не тільки кита, а ще й якусь відповідь на біль, яку ніхто не бачить. І чим довше триває шлях, тим більше стає зрозуміло: іноді найбільші небезпеки — не в морі, а в самій людині. Та попри все, навіть серед бурі й страху, моряки тримаються один за одного, дивляться в далечінь і вірять, що мають повернутися додому.
Це історія не про перемогу чи поразку. Це про те, як важко не втратити себе, коли віриш у щось до болю сильно. Про те, як далеко може завести одержимість. І як важливо поруч мати живих людей, а не тільки ідеї.
Нова оцінка:
Книжкомрії поки не створені :(
Книжкомрії поки не створені :(