Язик не повернеться назвати жодну з книжок Клюна поганою. Але з усіх його творів, які на цей момент перекладені українською (3), ця посідатиме скромне третє місце. Це жодним чином не пов'язано з якістю твору. Вона, як завжди у цього автора, бездоганна. Просто мені, як шанувальниці хеппі ендів, було дещо сумно наприкінці.

Бракувало пригод у Місті Електричних Мрій. Хотілося б більше екшену, але мабуть, тоді це була б величезна книга або навіть дилогія. Я ціную Клюна ще й за те, що він не розтягує те, що можна викласти стисліше.

Загалом рекомендую до прочитання, якщо хочете відчути, як всередині теплішає від кожного прочитаного слова.

Наскільки ця книжка гарна зовнішньо, рівно на стільки ж розчаровуючим виявився її сюжет. Здавалось би, 500 сторінок тексту, але за цей час мені зовсім не вдалося зблизитися з героями, зрозуміти їхні вчинки та мотивацію. Дуже дратувала схильність головної героїні звинувачувати себе буквально у всьому, що відбувається навколо. Помер метелик? Це напевно через те, що день тому Фрея видихнула повітря не в той бік. Це, звісно, перебільшення, але саме так це для мене й відчувалося.

Стосунки між Фреєю та Б'єрном — це взагалі окрема тема для розмови. Їхні "почуття" виникли надто стрімко, як на мене. Буквально кохання з першого погляду. Але в його щирість я так і не змогла повірити. Їхні стосунки здавалися штучними, бракувало тієї хімії, яка б змушувала мене із захопленням гортати сторінки далі.

Загалом, книга не виправдала моїх сподівань. Я очікувала на щось справді "вікінгське", скандинавське, а натомість отримала чергову обрану дівчину, яка має особливу місію.