Маленький постмодерний роман Ярини Сенчишин «Упертюх і Дикунка» — це фрагментарна, майже сновидна проза, зосереджена на проблемах становлення й утвердження, крихкості й сили людської особистості та людського співжиття.
У центрі тексту — розмова двох персонажів, Упертюха і Дикунки, жінки, що постає як своєрідна оповідачка-провідниця у світ спогадів, болю і самоусвідомлення. Ділячись з Упертюхом химерними історіями з родинної саги Маґди і Стефана, через тонкі психологічні нюанси, шахові партії, сни і побутові сцени Дикунка поступово розкриває теми тілесного і душевного болю, пережитої хвороби, смерті, самотності й пошуку ідентичності.
