Пан

Всі знають, хто такий Пушкін. А от про Євгена Чикаленка — практично ніхто. Багато хто навіть не чув цього прізвища. Хоча одна з центральних вулиць Києва, яка раніше носила ім’я простігосподи пушкіна, тепер перейменована на честь Чикаленка.

До прочитання цієї книжки я знала про нього лише одне: що він був меценатом. І все. Прочитати захотілося після однієї його цитати, яка просто влучила в серце:
«Легко любити Україну до глибини душі. А ви полюбіть її до глибини власної кишені».
І я вирішила дізнатися більше.

Чикаленка тоді називали Паном — він був поміщик. Але людина ця буквально віддавала всі свої гроші на розвиток української мови. Повністю. І зробив для України він набагато більше, ніж ми про нього знаємо.

Він одним із перших почав говорити, що в Україні має бути українська мова — ще в ті часи, коли це взагалі не звучало і не віталося. Його найвідоміший проєкт — це газета «Рада», яку видавали українською мовою. І це було дуже непросто, бо мову постійно забороняли. Уявіть: газета — збиткова, читацької аудиторії майже нема, а він усе одно друкує. Навіть українські селяни, які наче мали б її підтримати, не завжди сприймали «Раду». Бо літературна українська звучала для них «чужою»: одні вважали, що це галицька мова, інші — надто складна. Плюс ще ціна — не кожен міг дозволити собі газету.

Він не тільки видавав газету, він ще й підтримував українських письменників. Шукав таланти, допомагав тим, хто готовий писати українською. Особливо довго й щиро підтримував Володимира Винниченка — платив йому нормальні гроші тільки за те, щоб той не перескочив на російську, а продовжував творити українською. Коротше, класний дядько.

І що ще важливо — Чикаленко хотів друкувати не для еліти, а для простих людей. Його товаришів по ідеї було дуже мало. Це був кінець XIX — початок XX століття, і тоді майже всі освічені українці навчались і жили в Москві чи Петербурзі, спілкувались російською. Пічалька.
А він ішов іншим шляхом. Витрачав усе, що мав. І під кінець життя, коли почалась революція й громадянська війна, змушений був тікати за кордон. Фінансово залишився ні з чим. Жив на підтримку знайомих.

Коротше, книга — цікава. Так, є повтори, є трохи пафосу (як і писали в інших рецензіях), але мені вона зайшла.
Дуже шкода, що ми так мало знаємо і так слабо просуваємо своїх великих українців.