Роман Малиновський

«Солодке життя» Романа Малиновського — це естетика Фелліні, неймовірна образність та шматочок тієї інтелектуально-красивої короткої прози, яку хочеться забрати з собою надовго.

І не лише, як хорошу книжку до власної бібліотеки, щоб око тішилось, але як і книжку, яку згодом захочеться перечитати. Загалом усі новели (оповідання) між собою повʼязані. І це відчувається десь із середини книги, а далі спіраль знов стискається, щоб розстиснутись наприкінці.

Історії часом химерні, з нотами магічного реалізму, часом трохи горору і фантастики, часом реальність у яку не хочеш вірити, але вона є.

Одна з новел побудована на подіях терактів, але все обертається в рамках однієї ночі і однієї кімнати. Дуже кльово шукати пасхалки і так само приємно їх відчитувати.

Це, напевно, той варіант книги, який я раджу не лише прочитати, а ще й комусь подарувати. Бо це естетика тексту, яку хочеться смакувати і обговорювати.

На цьому святі життя знайдеться місце усім. Тільки-от фінал кожен переживе свій, він не буде спільним і для всіх однаковим. Як і в розмаїтих персонажів граційної збірки «Солодке життя» Романа Малиновського.

Ця книжка видалась мені цілющим джерелом. Мабуть, у моєму читацькому досвіді давно не вистачало такого добірного естетично-орієнтованого, майстерного тексту.
Кожен образ і символ на своєму місці, ретельно продуманий і сконструйований. Персонажі та їх взаємозв’язок — тонкі, але вловимі при щирому зануренні в текст. Навіть канва тексту в цілому — це виважена акуратна формула.

На якомусь підсвідомому рівні «Солодке життя» можна пощупати, помацати, розім‘яти в долонях як прогрітий гнучкий пластилін. Його можна відчути на запах і сп’яніти, або гидливо скривити лице. Словом,

його

можна

прожити.